Размер шрифта:

«УСЕ НА СВІТІ ВІД ЛЮБОВІ»…

 «УСЕ НА СВІТІ ВІД ЛЮБОВІ»…

А ще – від заняття спортом, любові до життя і ближніх

Знайомтесь – Людмила Дмитрівна й Іван Тимофійович Дрожаніки. Цього року вони відзначають свої ювілеї: Людмила Дмитрівна – 90-річчя, а Іван Тимофійович – 85-річчя. 56 літ подружжя живе разом душа в душу. Близько півстоліття Людмила Дмитрівна викладала німецьку мову, а Іван Тимофійович фізкультуру в Білоколодязькій середній школі – нині Білоколодязький навчально-виховний комплекс, що на Харківщині, який, до речі, відзначає свій піввіковий ювілей.

Сьогодні штрихи до портрету подружжя Дрожанік пишуть їхні учні й колеги.

ЖИТТЯ ЗІ СПОРТОМ – ЯСКРАВІШЕ, –

вважає Світлана Винограденко, кандидат психологічних наук, спів засновниця МГО «МОЗІРОН», міжнародний консультант з питань здоров’я, бізнесу й життєдіяльності людини, громадська діячка

…Хто знає як би склалося моє подальше життя, аби свого часу у школі мені не зустрівся…вчитель фізкультури Іван Тимофійович Дрожанік. Його шкільні уроки – це реалії моїх сьогоднішніх днів. Спорт – це життя, здоров’я, настрій, успіх, самопочуття…

Це сьогодні для Світлани ранкові пробіжки – як і має бути. Або ж, скажімо, відправитися в мандри… Легко!

В школі вони чекали уроки фізкультури, мов свято. Заняття волейболом приносило не лише задоволення, а й успіх – перші грамоти і кубки зі змагань. А чого варті були туристичні походи! Що вже говорити про заняття лижним спортом.

Світлана може годинами згадувати про чудове подружжя Дрожаніків. Вчитель фізкультури Іван Тимофійович і вчителька німецької мови Людмила Дмитрівна. Доля їх звела саме у школі. Вони абсолютно різні й однаково чудові люди. Вони зуміли зберегти й пронести любов упродовж життя. А ще зуміли засіяти зернятка тієї любові у кожному з нас.

 Ну ось, сказав би свого часу Світлані учитель фізкультури, що заняття спортом за станом здоров’я – не для неї чи, наприклад, шкідливо… А вона б повірила. Але ж ні. Вчитель фізкультури пообіцяв їй, як виняток, взяти до спортивного гуртка, якщо вона виграє кілька змагань. Так розпочалася дорога в лижний спорт. І виграла. На простих лижах… Вона завжди була сильною й ніколи не здавалася. Завжди відстоювала справедливість.

А ще Світлана Винограденко вирішила, що професія вчителя фізичної культури додасть здоров’я. Тому в неї був вибір без вибору. І конкурс – 27 чоловік на місце – витримала! До всього ще й медичний університет закінчила. Відчувала, що необхідні їй ті знання, аби працювати лікарем-реабілітологом.

 – Іван Тимофійович – це фанат здорового способу життя, - говорить Світлана.

А скільки спогадів про Клуб інтернаціональної дружби, який вела Людмила Дмитрівна. Вже тоді вона привчала нас листуватися й знаходити спільну мову з дітьми різних країн і національностей, любити світ.

ВІНОЧОК ЛЮБОВІ ПОДРУЖЖЯ ДРОЖАНІКІВ

– Про подружжя Дрожаніків можна писати книжку, – розповідає Світлана Винограденко. – Про них згадую мало не щодня.

З такою ж любов’ю про Світлану відгукується й саме подружжя.

– Жодного свята не минало у нас без гостей, розповідають по черзі Людмила Дмитрівна й Іван Тимофійович. Це коли жили у Білому Колодязі. Власне, все наше життя там. Там, у школі зустрілися, одружилися й життя прожили…

Та доля внесла свої корективи. В родині трапилася біда. Пішла із життя донечка Наталія. А вона свого часу мріяла забрати батьків до себе в Кам’янське (донедавна Дніпродзержинськ). Отож, пару років тому, зібравши пожитки, двох котиків, песика Дружка, схожого на лисичку й пару курей… оселилися в новому місці. Та й тут сумувати не давали рідні, друзі й випускники. Щодня турбували й турбують телефонні дзвінки, приходили й приходять листи…

Людмила Дмитрівна любить писати довгі й цікаві листи. Так само любить отримувати відповіді.

Іван Тимофійович окрім спорту, завжди знаходив для себе заняття. Багато читав, розгадував кросвордів, а ще…майстерно в’язав віники з проса. З Білого Колодязя навіть на нове місце з півсотні привіз! Вже стільки роздарував!

– 46 років я викладала німецьку мову, – розповідає Людмила Дмитрівна! – Мої учні були переможцями олімпіад! А дехто й професію обрав. Двадцять років у школі працював КіД – Клуб інтернаціональної дружби. Багато кідівців листувалися з однолітками, обмінювалися сувенірами. Навіть дехто пізніше мав можливість зустрітися! Це допомагало у вивченні мов, спілкуванні, дружбі.

Людмила Дмитрівна і сьогодні в оригіналі читає Гейне. А Світлана Винограденко згадує уроки німецької:

– Це не просто уроки були, а якісь міні-вистави, – розповідає Світлана. – Ми співали багато пісень німецькою. Якщо хтось забув мову, то пісні точно пам’ятає.

З особливим трепетом і любов’ю Іван Тимофійович розповідає: «А знаєте як це щемливо й приємно, коли тебе шанують за життя. От Світлана взяла й придумала , організувала в школі волейбольні змагання й кубок в мою честь! І призами забезпечує. Активна вона й бойова. Радіє серце за неї, її добрі вчинки. Ніколи не забуде привітати зі святом, днем народження, чи просто так зателефонувати й поцікавитися нашим життям».

ОСТРІВ ЛЮБОВІ

Саме так називає подружжя Дрожаніків завідуюча й художній керівник Білоколодязького селищного Будинку культури Алевтина Василівна Омельяненко.

– Мені пощастило працювати з цими чудовими людьми, розповідає Алевтина Василівна. – Це стільки позитиву, енергії! Вони не залишать байдужим жодне серце. Вони безмежно люблять життя. Скільки спортивних змагань провів Іван Тимофійович! А які уроки проводила Людмила Дмитрівна! Її учні ставали переможцями олімпіад з німецької мови. Її уроки були фантастичними. Наприклад, якщо хтось повертався з відрядження із-за кордону, Людмила Дмитрівна обов’язково запрошувала на зустріч, аби почути як там живуть німці чи поляки… А які свята любили влаштовувати! Любили спілкуватися й заохочували інших. Вони багато читають різної літератури, люблять розгадувати кросворди, дивляться пізнавальні телепередачі. Наприклад, Іван Тимофійович ще жодного разу не пропустив музичну програму ФОЛЬКmusic Оксаною Пекун.

Нам усім є чому повчитися у цих чудових людей. Вони виховали прекрасних доньок. У них чудові онуки. Це справді якийсь чарівний острів любові один до одного, до людей.

МОВ ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ

З ніжністю і любов’ю, з високою повагою говорить про подружжя Дрожаніків  Світлана В’ячеславівна Ткаченко, директор Білоколодязького навчально-виховного комплексу.

 – Вважаю, що нам усім пощастило жити й працювати біля цих людей. Спілкування з ними – це як щось пізнавальне. Я не знаю чи ще хтось може похвалитися подібними походами, як мої земляки? Вони ніколи не шкодували свого часу, легко збиралися в похід з дітьми й батьками. Ми добре знаємо історію рідного району, Харківщини. Не оминули жодного пам’ятника, солдатської могили… Волейбол, футбол – завжди був у нас на рівні. Ми захоплювалися цим чудовим подружжям. Їхнє життя, мов лебедина пісня. Кожна зустріч і спілкування з ними додавало нам сили і віри, це нові знання. При можливості вони подорожували й ділилися враженнями.

Іван Тимофійович найвищою нагородою вважав свого часу, коли хлопці писали з армії, що віджимання й підтягування для них, мов свято. Легко виконують їх десятки разів, а от більшість і раз не підтягнеться… Що значить школа. Спорт, здоровий спосіб життя – понад усе!

Людмила Дмитрівна душу вкладала у свій предмет, з любов’ю передавала знання дітям. І також має послідовників. Вона й сьогодні багато читає пізнавальної літератури, словників.

Відмінники освіти, ветерани праці, хороші батьки і, просто – чудові люди!

Насамкінець запитую: «Ну а рецепт? Рецепт любові й довголіття, в чому він?» В один голос відповідають: « В любові!»

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

 

 

Добавить в закладки и поделиться:

ВЕСЕЛА ХАТА НА ГОСТЕЙ БАГАТА

 

Телефонний дзвінок із Харківщини - бадьора нотка й приємне спілкування. Це - лише радісні емоції, оптимістичний настрій і творчий запал. Телефонувала завідувач й художній керівник Білоколодязького селищного Будинку культури Алевтина Василівна Омельяненко.
- У мене так багато інформації! Насамперед хочу сказати, що нам неймовірно пощастило на прекрасну землячку - Світлану Винограденко, голову правління Міжнародної громадської організації «МОЗІРОН» (Міжнародна організація за збереження і розвиток народу). Якось Світлана звернула увагу, що жінкам поважного віку, які вже на заслуженому відпочинку, самотньо й незатишно лишатися на самоті, й запропонувала міні-проект «Весела гостинна хата Білоколодязької громади». За кілька днів ми отримали в подарунок для земляків чашки для чаю, чайник, скатертини, серветки, чай, цукерки. Тільки так, за чашкою чаю і дружньою бесідою, можна об’єднати людей.
На першу зустріч «Веселої гостинної хати» прийшло 25 осіб. Жінки заповнили анкету, вказали свої улюблені заняття, а за кілька днів у клубі завирувало життя. Щопонеділка в Будинку культури збираються ті, хто любить грати у шахи, доміно, лото, нарди. Алевтина Василівна уточнює, що набори ігор благодійно передала Світлана Винограденко та її подруги Тетяна Дурнєва, Оксана Сохатська. Щовівторка у «Хаті» - курси англійської. Заняття веде Алевтина Омельяненко (раніше викладала в школі). Щосереди збираються ті, хто хоче навчитися або вдосконалити майстерність в’язання на спицях чи гачком. А в четвер зі стін клубу линуть звуки баяна - збираються члени гуртка «Українська пісня». Незвичайний день - п’ятниця, коли збираються на гурток «Плетіння паперовою лозою». Таємниці техніки знає керівник Тетяна Мироненко. Вже на перших заняттях жінки творять дива! Важко повірити, що кошики, скриньки, вазочки сплетені ними з «паперової лози». Щосуботи працює гурток «Комп’ютерної грамотності». Його проводить досвідчена Оксана Свинарьова. Всі проекти підтримує й селищний голова Володимир Сердечний.
Алевтина Василівна розповідає: життя в них таке насичене й цікаве, що нудьгувати ніколи. Зараз готуються до «Літературної гостини» - хочуть зібрати всіх творчих людей і відкрити імена місцевих письменників. Ось так дружно й згуртовано живуть у Білому Колодязі. А інакше й не можна, бо всі ми - одна родина.
Людмила Чечель.
Фото автора.
P.S. Повну версію статті читайте у №7 «Порадниці» від 16 лютого 2017 року.

Добавить в закладки и поделиться:

Умные украшения

 
Вы можете иметь сколько угодно украшений, но как минимум одно должно быть сделано для вас персонально!
Умные украшения – украшения, которые оберегают вас и раскрывают ваш внутренний мир!
Философия нашего семейного бренда «Ювелирный дом Винограденко» – изделия, созданные с любовью и несущие гармонию человеку. Мы хотим, чтобы каждый человек с помощью наших изделий засиял своим ярким и неповторимым светом.
Работая над изготовлением такого персонального ювелирного украшения, мы учитываем тонкие характеристики человека, специально подбираем металлы и камни по гороскопу, энергетике и назначению.
Мы обладаем знаниями и способностями, которые сподвигают нас к изготовлению ювелирных украшений, помогающих людям раскрыть свои способности и свое предназначение. Наши изделия можно назвать амулетами.
«Амулет» в переводе означает «дающий силу». Амулеты, которые мы делаем, – это красивое ювелирное украшение ручной работы из золота (именно из золота, потому что оно долго хранит информацию) и натуральных камней, выполненные в единственном экземпляре персонально для человека и обладающие свойством оберега. Очень важно то, что амулет должен быть «заряжен», должен получить одухотворение, энергию жизни и действия!
Мы очень трепетно и с благодарностью относимся к каждому изделию. Для нас это равноценно рождению нового живого существа, наполненного гармонией и приходящего в наш мир помогать людям!
В наше время – время огромного потока информации – амулет нужен каждому!
Мы золото почитаем лишь как путь
В мир красоты, в страну искусства!
Волшебной симфонией камней
Мы наполняем все наши творенья,
Достойные передаваться из поколенья в поколенье!
 
С уважением и любовью к людям и миру, который нас окружает, –
семья Винограденко

Добавить в закладки и поделиться:

Прыг: 01 02 03 04 05 06 07 08 09 10
Скок: 10 20 30

TRANSLATE

май, 2017

пн вт ср чт пт сб вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Всякие наглядности: