Размер шрифта:

ВАЛЕНТИНА КАТАСОНОВА: «У МЕНЕ ВСІ ДІТИ СВОЇ»

ВАЛЕНТИНА КАТАСОНОВА: «У МЕНЕ ВСІ ДІТИ СВОЇ»

ВАЛЕНТИНА КАТАСОНОВА: «У МЕНЕ ВСІ ДІТИ СВОЇ

Знайомтесь  –  Валентина Богданівна Катасонова, вихователь, заступник директора Білоколодязького навчально-виховного комплексу Вовчанського району, що на Харківщині.

Три роки тому Білоколодязьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів реорганізовано на Білоколодязький навчально-виховний комплекс. В дошкільному навчальному закладі відтоді працює дві групи: середнього віку (від 4 до 5 років) та група дітей старшого дошкільного віку (від 5 до 6, 7 років). Всього нині відвідує заклад 41 дитина. Бажаючих удвічі більше. Та, на жаль, немає можливостей.
Валентина Богданівна веде групу старшу, підготовчу. Цього навчального року у неї 18 прекрасних діток. Коли її запитують, як навчитися любити дітей, дивується:
 –  Хіба цьому треба вчитися? Дітей неможливо не любити! Вони всі настільки оригінальні …Просто фантастичні! З ними завжди цікаво. Їхні постійні запитання «чому?», «як?», «звідки?»  тримають у формі, заставляють думати й працювати.
Та й справді, як можна, працюючи з дітьми їх не любити? А особливо тоді, коли у Валентини Богданівни троє своїх діток! Дві донечки й синочок.
 – Але я люблю всіх дітей однаково, однією любов’ю, - говорить Валентина Богданівна. У мене всі діти свої. Я радію, коли бачу їхні світлі очі, захоплені від занять. Коли батьки приходять їх забирати – діти плачуть, не хочуть, залишати садок. І це для нас найбільша оцінка – знайти спільні інтереси. порозумітися.
 
 
Справді, вступ до школи – це нелегкий переломний момент у житті дитини.  І це дуже важливо у перші дні  зацікавити дітей, знайти спільну мову, подолати всі труднощі й заохотити до навчання. А коли є такі педагоги від Бога, необхідні умови для гармонійного розвитку малюків – це прекрасно. Працюють тут за програмою «Дитина». Щодня проводять по 2-3 заняття та прогулянка. Дітки навчаються, дотримуються правил, вчаться піднімати руку, коли потрібно відповісти чи щось запитати, не сміятися над помилками друзів, підводитися під час відповіді.
 – Це прекрасно, що ми маємо хороші кімнати для занять, – продовжує розповідати Валентина Богданівна, але є й багато проблем.  Наприклад, малеча любить займатися спортом. А можливостей для малюків у нашій школі немає як таких. У наш час розраховувати на бюджет держави немає коли. Чим можуть, допомагають батьки. Приємно, що у нас є вихованці, які досягли у житті певного рівня й з радістю приходять до школи не просто так, а з запитанням: «Чим вам допомогти?» Я маю на увазі Світлану Винограденко, голову МГО «МОЗИРОН». Вона частенько навідується до школи і не з порожніми руками, а з подарунками й конкретними пропозиціями. Ми вже на неї чекаємо як на чарівницю.
…У класній кімнаті затишно. Дітки залюбки вирізають із паперу казкових героїв, ліплять із пластиліну, малюють, готують аплікацію «Де зимує ведмежатко?» А ще вони мріють і фантазують, люблять танцювати і співати, декламувати вірші, почувати себе маленькими артистами. І тоді більшого щастя для Валентини Богданівни немає на землі. Бо ці діти – щасливі, радісні й задоволені. Бо вони біжать назустріч з нею зі словами: «Я так тебе люблю!»
 
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
 
 
 

 

Добавить в закладки и поделиться:

ЖИТТЯ ЗІ СПОРТОМ ЯСКРАВІШЕ

ЖИТТЯ ЗІ СПОРТОМ ЯСКРАВІШЕ

 

ЖИТТЯ ЗІ СПОРТОМ ЯСКРАВІШЕ

Так вважають вчителі фізичного виховання Білоколодязького навально-виховного комбінату Надія Михайлівна Синельник і Наталія Анатолівна Філімонова.

«Найвища нагорода – подяка від батьків і дітей!»
Надія Михайлівна Синельник 36 років тому вперше приїхала до селища міського типу Білий Колодязь. Для неї то був зовсім інший світ – протилежний її Чернігівщині. Але ж…романтика. Після закінчення факультету фізичного виховання Чернігівського педінституту, за направленням приїхала на Харківщину.
Молода, струнка й завзята спортсменка ще у  шкільному спортивному залі, після успішних змагань, вирішила свою майбутню професію й  долю.
Спорт – це завжди здоров’я, –  говорить Надія Михайлівна. – Хочеться бачити дітей здоровими, сильними. Сьогодні особливо важливо готувати їх витривалими, підтягнутими, фізично й морально здоровими. Раніше у нашому селищі була прекрасна спортивна школа. А які чудові показники  мали вихованці  на лижних спортивних змаганнях! До слова, скажу вам, що й колишня випускниця школи, а нині успішна Світлана Винограденко, голова МГО «МОЗИРОН», мала успіх у тих змаганнях. Ми покладали на неї надії. Приємно радує, що вона частенько навідується до рідної школи, намагається допомогти при першій можливості. У Світлани завжди багато цікавих пропозицій. За графіком шкільної спартакіади «Спорт протягом життя» щороку, у лютому в нашій школі проводяться традиційні змагання з волейболу на кубок в честь вчителя фізичної культури Івана Тимофійовича Дрожаніка, який працював у нас з 1956 по 1994 роки. Сорок один рік!  
 
 
Світлана Винограденко забезпечує призи для переможців. 
Надія Михайлівна чудово знає все про своїх учнів, бо, власне, це вже діти батьків, яких виховувала вчителька. Вони люблять всі разом ходити в туристичні походи. Раніше, коли більше було можливостей, їздили на екскурсії до Криму, Києва, Канева… Зараз вивчають історію рідного краю, мандруючи стежками, загартовуючи себе, відкривають нові сторінки. 
 – Заняття ми проводимо, починаючи з дошкільних груп, –  розповідає Надія Михайлівна. – У мене середня група. Робимо з дітками зарядку, фізичні вправи. Особливо радує, коли вся сім’я спортивна. А за найвищу нагороду вважаю подяку від батьків і дітей.
«Зі спортом по життю!»
За таким принципом живе Наталія Анатоліївна Філімонова і вся її родина: чоловік і два сини.
Зі Світланою Винограденко ми народилися на одній вулиці, навчалися в одній школі, разом займалися в лижній секції дитячої юнацької спортивної школи. На той час у школі навчалося 1300 учнів, а нині й до трьох сотень не набирається… Багато дітей залишають школу вже після дев’ятого класу й обирають собі спеціальність. Ось і цього року із 28 учнів навчання продовжують 6 хлопців! Проблем стає більше, але ми завжди готові їх долати, не зупинятися, не опускати рук, а йти далі, допомагаючи й підтримуючи один одного.  
Наталія Анатолівна з молодшим сином поверталася з тренувань. До речі, щодня вона долає шлях від дому до школи 3,5 кілометра. Та назад та ж відстань! В таких місцевостях люди загартованіші. Після уроків Наталія Анатоліївна проводить гуртки з волейболу, настільного тенісу. Вчителька переконана, що набагато краще, коли учні займаються спортом, аніж годинами будуть просиджувати за комп’ютером, чи ганятимуть і займатимуться невідомо де і чим. Ось тільки проблеми у них зі спортивним реквізитом: м’ячі за ціною дорогі, а витривалість їхня така ненадійна… Та й ремонту не підлягають… Як і волейбольні сітки, які швидко виходять з ладу. На жаль, коштів на це держава практично не виділяє. А так хочеться, аби нація була міцнішою й здоровішою. Та завдяки батькам, вчителям, волонтерам, фізкультура і  спорт у школі на належному рівні. Навіть не всі діти мають можливість записатися до спортивних секцій. Але ж, як кажуть, було б бажання.
Ми пишаємося тим, що Світлана Винограденко, голова МГО «МОЗИРОН»  запровадила змагання з волейболу на кубок в честь вчителя фізичної культури Івана Тимофійовича Дрожаніка. Вона ж і призами забезпечує.
Щороку учні беруть участь у районних спортивних змаганнях. Збірна команда Білоколодязького НВК, до якої увійшли учні 5-10 класів, взяла участь у районних змаганнях «Козацькі розваги» й посіла 4 місце. Змагання проводилися у гімназії №1 міста Вовчанська. Без призових місць юні спортсмени практично не повертаються.
Учням Білоколодязького НВК пощастило бути вболівальниками на чемпіонаті Європи з волейболу серед чоловіків збірних команд міста Харкова «Локомотив» та Туреччини «Malive», який проходив у Харкові.
Вчителі й учні Білоколодязького НВК переконані, що заняття спортом в значній мірі можуть зберегти здоров’я, нерідко поправити його, і, як наслідок, продовжити життя.
 
Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

РЕЦЕПТ ЖИТТЯ – ОПТИМІЗМ!

РЕЦЕПТ ЖИТТЯ – ОПТИМІЗМ!

Знайомтесь – Світлана В’ячеславівна Ткаченко, директор Білоколодязького навчально-виховного комплексу, що на Харківщині.

Перше знайомство відбулося завдяки Світлані Винограденко, голові Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН».  Власне, обидві Світлани свого часу навчалися у цій же школі.
 
Наша школа була велика й потужна, - згадує Світлана Винограденко. – На жаль, з роками селище все більше залишає молодь, роботи для всіх не вистачає. Але ж так хочеться зберегти й утримати молодь на селі. І я вірю, що настане час процвітання. Ось ви поговоріть з директором навчально-виховного комплексу Світланою Ткаченко.
Світлану В’ячеславівну Ткаченко директором школи призначили з початку навчального року. До того п'ятнадцять років вона працювала заступником директора з виховної роботи.
Привітний і впевнений голос у трубці:
 – Я тут в усіх на виду. Тут народилася й виросла. Вчилася у цій же школі. Все, як кажуть йшло за графіком: закінчити школу, вступити до вузу, вийти заміж… До речі, завдань додавалося, тому що, потрібно було навчання продовжувати на заочній формі навчання. Але ж інша перевага в тому, що лишилася працювати у рідних шкільних стінах…Щоправда, двічі, коли народжувала синів, робила перерви і то незначні. 
Її рідне село і справді, мов на долоні. Вона добре знає учнів і їхніх батьків. Бо й як інакше у селі? З кожним потрібно знайти спільну мову, порозумітися. І їй це вдається. Третій рік школа  виступає як навчально-виховний комплекс. На жаль, дитячого садка тут немає, отож, доводиться організовувати батьків, щоб діток готувати до школи. Тобто, за два роки до школи, дітки щодня приходять сюди всього лише на кілька годин. Їх вчать як поводити себе в школі, розповідають  правила     поведінки, водять на прогулянки й екскурсії.   Дітки мають свою класну кімнату.
 – У нас непоганий спортивний зал,  –  розповідає Світлана В’ячеславівна. – Але то все розраховано на дітей старшого віку, а ось для малечі потрібно багато спортивного реквізиту. Трохи  допомагають батьки. Але б ми хотіли, щоб наші дітки мали і шведську стінку, і мати… Ми з надією сподіваємося й віримо, що дещо вдасться зробити для нас нашій випускниці Світлані Винограденко з її волонтерами. Ми віримо в її впевненість, наполегливість і завзятість.
Світлана В’ячеславівна на правильному шляху. Вона хоче бачити майбутні підростаючі покоління не лише вихованими, а й здоровими. На жаль, у неї нелегкий час. У школі треба міняти вікна, робити капітальний ремонт даху.
 – У нашому селищі – школа і клуб – це два культурні й інформаційні центри – розповідає Світлана В’ячеславівна. Жителі селища завжди чекають свят, які дарують їм наші маленькі й талановиті артисти. У нашій школі багато гуртків: танцювальний, народних танців, спортивні. Хотілося зробити все й одразу, але краще будемо йти впевненими кроками послідовно.
…У Білоколодязькому навчально-виховному комбінаті працюють ще дві вчительки, які навчали Світлану В’ячеславівну. Одна з них – математик, - завжди наголошувала своїй учениці, що на першому місці має бути сім’я, а вже потім – робота. Поки їй вдається це поєднувати, хоч і більше часу, звісно, проводить на роботі. Насамкінець я запитала педагога від Бога, що ж тримає її у такий нелегкий час вистояти …
 – Не зупинятися, не стояти на місці, а йти вперед. В усьому, що робиш, шукати оптимізм!
 –  Ви, мабуть, Водолій жартома мовила я.
 – Саме так, - почула відповідь – мій день народження 5 лютого!А ми, Водолії такі. Впевнено йдемо до мети!
Хочеться вірити, що в учнів і вихованців Білоколодязького навчально-виховного комбінату будуть всі можливості для успішного навчання, виховання й фізичної підготовки.  
Людмила ЧЕЧЕЛЬ  
 

Добавить в закладки и поделиться:

Прыг: 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17
Скок: 10 20 30 40

TRANSLATE

январь, 2018

пн вт ср чт пт сб вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Всякие наглядности: