Размер шрифта:

ГАРМОНИЗАЦИЯ ЖЕНСКИХ ЭНЕРГИЙ В НОВОМ ВРЕМЕНИ

ЛЕКЦИЯ ДОКТОРА ИНТЕГРАТИВНОЙ МЕДИЦИНЫ КАТАМАНОВОЙ ДЖЕМИЛЕ ЛЕМАРОВНЫ “ГАРМОНИЗАЦИЯ ЖЕНСКИХ ЭНЕРГИЙ В НОВОМ ВРЕМЕНИ” В РАМКАХ ПРОЕКТА “ЗДОРОВЬЕСБЕРЕЖЕНИЕ”


Сегодняшняя лекция обещала быть очень интересной, и мы, девочки конечно на нее очень спешили, придя в зал, мы были приятно удивлены присутствием нашей мужественной части – мужчин! Сама Джемеле, отметила факт их присутствия очень замечательным, так как они для себя тоже много смогу почерпнуть и понять.
Лекцию Джемеле начала с представления кто она и откуда. Потом плавно перешла к тому, кто мы и как же мы появляемся на свет.
Оказывается, что в нашем рождении учувствует весь род, а это 128 человек! И пока мы еще только маленькая точка, в нас уже заложено много всего от наших родителей. Информация, которую несет каждая клетка матери и отца передается ребенку. И очень важно, какую информацию несет в себе каждый из родителей. Но все же для малыша очень важна женская информация, а знаете почему? Он ведь девять месяцев будет расти, развиваться, наполняться всем от кого? От МАМЫ! Для женщины в период беременности очень важно нести положительные эмоции, радость и любовь, ведь весь негатив сразу программируется в будущем ребенке, и ему потом с этим придется жить… А ведь это может быть что угодно, от проблем со здоровьем до эмоциональных срывов и расстройств… Ведь информация по средством энергии рождает материю.
А что же такое информация, энергия и материя и как же их можно лечить или воздействовать на них?
Информация – это наш ДУХ, который живет и подчиняется духовным законам.
Энергия – это наша ДУША, с ней работаю психологи, психотерапевты и психиатры.
Материя – это наше ТЕЛО, это уже область медицины в ее привычном для нас понимании.
Так как же это все можно сложить воедино? Спросите вы. Да, нам тоже было очень интересно.
Вот тут как раз наша удивительная лектор нам и представили методику, которая очень помогает пройти все три ступени: материя, энергия, информация, посредством метода профессора, доктора медико-биологических наук Яшара Ибадова «Базовый портрет материнства».
Движение мужчины всегда вверх к Богу как вектор, женщина же пространство она фундамент для него, она как вода, и чем чище, прозрачнее вода тем светлее и прямее вектор.
Если мужчина начинает свой рост, а женщина нет – мужчина может уйти из семьи, или что еще хуже для него – заболеть. Если же женщина начинает развиваться, она подталкивает, подымает своего мужчину, вспомните, ведь за каждым великим мужчиной была – женщина, которая его вдохновила, помогла и осветлила, ведь женщина может осветляться сама, своего мужчину, ребенка.
И Базовый портрет материнства в этом ей может очень хорошо помочь.


Дальше нам рассказали о некоторых вариантах работы с Базовым портретом материнства.
Более детально узнать о работе с ним и о самой методике можно на нашем сайте, в Клубе Органического земледелия, где была проведена эта лекция.
Всем счастья!
Лекцию посетила международный журналист МГО «МОЗИРОН» Золотова Екатерина.

Добавить в закладки и поделиться:

ВІКТОРІЯ ЛИМАР: «ДОБРОТИ ВИСТАЧИТЬ НА ВСІХ»

ВІКТОРІЯ ЛИМАР: «ДОБРОТИ ВИСТАЧИТЬ НА ВСІХ»

 

ВІКТОРІЯ ЛИМАР: «ДОБРОТИ ВИСТАЧИТЬ НА ВСІХ»

На одному із заходів, який проводили волонтери Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН», яку очолює Світлана Винограденко, познайомилася з Вікторією Лимар. Інтелігентна, витримана, спокійна Вікторія має велике й добре серце. Здається, усмішка ніколи не сходить з її обличчя. Вона вміє вести розмову, вислухати й допомогти хоча б порадою.
– Чому саме прийшла до Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН», – цікавлюся у Вікторії.
Років два тому, до юридичної компанії де я працюю, прийшла Світлана Винограденко вирішувати питання реєстрації авторських прав. Саме мені довелося займатися тими питаннями. Була зима, я простуджена, з підвищеною температурою… Хіба могла знати, що саме Світлана стане моїм рятівником? Це вже пізніше я довідалася, що Світлана Винограденко – лікар-реабілітолог, має науковий ступінь. Її методи лікування й оздоровлення мене зацікавили.
Трохи пізніше засновники фірми напередодні мого дня народження запропонували на вибір два подарунки: картину відомого художника чи курс на реабілітацію до Світлани Винограденко. Звісно, я обрала друге. І не помилилася. Навіть виграла. До слова, Світлана Володимирівна особисто від себе подарувала мені коврик і валик із серії аплікаторів Ляпка. Багато розповідала про програми громадської організації «МОЗИРОН», про волонтерів, які вчасно приходять на допомогу. Тепер я поруч зі Світланою Володимирівною. Мені подобається разом творити добро.


Вікторія пригадувала свої перші уроки волонтерства. У місті Рівному, в одному із супермаркетів збирали кошти й продукти для дітей, хворих на туберкульоз. До того Вікторія вже не один раз приходила на допомогу рідним і близьким. Вона навіть ходила до церкви й віддавала десятину на користь нужденним. Та час від часу її турбувало питання: як все ж правильно допомогати, щоб часом допомогою не нашкодити. Іноді їй навіть хотілося побачити: куди ж пішла її допомога. Отож, коли стояла в супермаркеті й переконувала перехожих, що є дітки, які потребують допомоги, чого тільки не вислухала, як це буває зазвичай: «наживаються на дітях», «чергові аферисти»… Переконалася: не легка справа – просити для когось. Але одразу раділа, коли знала точно, що її праця не марна, що спілкування проходить в іншому форматі, що це ще одна сходинка – ти просиш для когось, вкладаючи свою енергію. Та й більше у нас людей добрих, які відгукуються на чужу біду.
Якось, перебуваючи на Харківщині, довелося почути багато добрих слів на адресу Світлани Винограденко й Вікторії Лимар. Слова подяки висловлювала мама дитячого будинку сім’ї Гороховатських. Вона не менше від дітей раділа симпатичним рюкзакам, які передали до першого вересня її дітям. А волонтери не тільки турбуються, щоб допомогти матеріально, частенько просто телефонують, розмовляють, цікавляться як і чим живуть їхні підопічні. У Вікторії Лимар їх цілий список.
Цікавлюся: звідки у Вікторії стільки добра, адже не кожен може поділитися з ближнім.
– У родині мого тата було четверо дітей, у маминій – шестеро, - розповідає Вікторія. – нас же в сім’ї – троє! Я – наймолодша. В дитинстві часто їздила на гостину до тітки – батькової сестри. Мені ще з тих часів подобалося слово «толока», вірніше коли всі гуртом збиралися й копали картоплю спочатку комусь одному, далі йшли до іншого. В цьому щось є. Гурт зближує людей. Отож і я спочатку допомагала племінникам… Але все частіше аналізую кому слід допомагати, а кого запитати чому просить ця людина допомогу. Частенько звертаю на «постійно прописаних» бабусь у певних місцях, які просять «рубчик». Пропоную їм купити чай, булочку чи пиріжок. Якщо відмовляються – це насторожує. Мабуть, то їхній стиль життя.
Вікторія намагається засвоїти золоте правило: не просять – не нав’язуйся з допомогою.
– Не так давно відкрила для себе продукцію фірми «Нове життя», - розповідає мені Вікторія. – Спершу спробувала продукцію на собі. Коли побачила результат, накупила необхідного для родичів. А це подумалося, що напередодні свят кожен би міг зробити такий приємний і корисний подарунок свого, українського виробника. Ось таким чином ми могли б і оздоровити націю. Бо все починається з нашої пісні, з продукції… Це як молитва.
Вікторія любить навідуватися в рідний дім, з мамою поспівати улюблених пісень. Від цього отримує піднесення, душевне задоволення. Вона переконана: доброти вистачить на всіх. Головне – ділитися добром.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
.

Добавить в закладки и поделиться:

Зірковий час Олени Яловик

Зірковий час Олени Яловик

 

 

 Зірковий час Олени Яловик

Олена, мов легка музика з осяйною усмішкою на обличчі прийшла на зустріч в офіс Міжнародного благодійного фонду «МОЗИРОН».
Складалося враження, що ми знайомі давно. Дивлячись на Олену, так і хочеться заспівати «Грай, музико моя» чи завести «Вертайся додому»…
– Все моє життя пов’язане з музикою, – розповідає Олена. –В родині співали від діда-прадіда… Родом я з Луганщини. Свідоме життя прожила в Лисичанську, ніколи не розлучалася з піснею.
Та й справді, жила собі Олена, працювала в дитячому садочку, частенько, як солістка, виступала на сценах рідного Лисичанська. Її ім’я вже добре знали на Луганщині. Брала участь у пісенних конкурсах і фестивалях.
Та раптом у її житті стався переворот. Якось донька Людмила побачила на телебаченні оголошення, що проводиться кастинг в проект «Народна зірка». То був 2010-й рік. Хоч і рвалася її душа взяти участь у конкурсі, проте погодні умови: сніг, ожеледиця – стали на заваді. Та й тут донька переконливо сказала: «А завтра снігу може й не буде, розтане». Так і сталося. Під закриття прийому учасників, лише добралися на прослуховування в Донецьк. Саме перед ними зачинили двері. Та долею випадку молодий працівник, махнувши рукою, сказав: « Проходьте! Хай щастить!»
І вона заспівала. Просто, розчинилася у пісні. Бо саме про це вона жила у мріях – дійти до Великої сцени. А ще – вона вірила, що мрії здійснюються.
Судді із 110 учасників вибрали – 30! То була перша сходинка до перемоги. Так і дійшла до фіналу. Вона ніколи не забуде, як поріг квартири переступив сам Пєтя Чорний, як потім, пізніше співали разом на сцені!
– Крім приємних спогадів – багато виснажливої роботи, – розповідає Олена. – Аби досягти успіху – треба обов’язково до того йти. Коли щось вдається, ніколи не полишати успіх на півдорозі. Щоб стати відомою, треба душу вкласти. Після шоу «Народна зірка» я зрозуміла, що саме цим і маю займатися у житті.
З Олено працювали педагоги по вокалу, стилісти… Це також додало сил для трампліну. Найбільша вдячність донечці Людмилі за постійну підтримку. Тепер вона знає точно: з якого б маленького містечка чи найвіддаленішого села ви не були – головне – талант і віра в перемогу.
Нещодавно Артур Железняк подарував їй пісню «Лети насквозь».
Сьогодні Олена Яловик працює в Києві, продовжує сольну програму, пише альбоми.


Рік тому в Українському домі познайомилася зі Світланою Винограденко, головою Міжнародного благодійного фонду «МОЗИРОН».
– Ми одразу порозумілися, – згадує Олена. Сьогодні як ніколи потрібно підтримувати добрі починання, гуртуватися. Як волонтер завжди рада співпрацювати, допомагати. Добро завжди множиться й повертається.
Олена час від часу навідується в рідний Лисичанськ, радіє, що він сьогодні український. Зі слізьми на очах пригадує як одного дня вимела осколки з квартири й побиті шибки… І все ж – рідні стіни…
А ще вона любить мандри. Любить дарувати пісні й знайомитися зі слухачами в усіх куточках України й поза її межами. В її репертуарі звучать пісні кращих композиторів України. Її концертна програма насичена позитивом. За творчі досягнення й благодійну діяльність Олена Яловик нагороджена Міжнародним орденом Святого Станіслава.
…Коли маю можливість, слухаю пісні у виконанні Олени Яловик «Стожари», «Доля-доленька», «Грай, музико моя». Це додає настрою і впевненості, віри й надії.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
Фото авторки

Добавить в закладки и поделиться:

Прыг: 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19
Скок: 10 20 30 40

TRANSLATE

январь, 2018

пн вт ср чт пт сб вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Всякие наглядности: