Размер шрифта:

СЕРГІЙ БОНДАРЕНКО: «СЕЛО МАЄ ЖИТИ ПОВНОЦІННИМ ЖИТТЯМ»

СЕРГІЙ БОНДАРЕНКО: «СЕЛО МАЄ ЖИТИ ПОВНОЦІННИМ ЖИТТЯМ»

СЕРГІЙ БОНДАРЕНКО: «СЕЛО МАЄ ЖИТИ ПОВНОЦІННИМ ЖИТТЯМ»

Світлана Винограденко, голова Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН» вчасно нагадала, що саме 7 грудня – День місцевого самоврядування. До того вона встигла привітати свого земляка Сергія Бондаренка, сільського голову Юрченківської сільської ради, що на Харківщині. Раніше Світлана Володимирівна із захопленням розповідала про те, що на місцевих виборах Сергія Бондаренка за першим туром і вперше громада обрала сільським головою.
Сам Сергій Бондаренко – небагатослівний. Але людина слова і діла. Народився він на Харківщині в селі з поетичною назвою Білий Колодязь. Й донині там живе його мама й сестра. Батько, на жаль, минулого року відійшов у засвіти. До останнього приказував сину, що коли взявся за справу – доведи до успішного завершення.
Сергій з дитинства працював на землі. Отож і не випадково обрав собі фах агронома. Побудував дім, посадив сад в селі Юрченкове, що у Вовчанському районі. Все свідоме життя вирощував хліб, любив землю. Не зламався й у важкі скрутні часи: забрав свій пай землі, купив старенький трактор МТЗ й продовжував працювати на землі.
– Опорою і стимулом була моя сім’я, – розповідає Сергій Бондаренко. – У мене три сини. Дітей треба було вчити, ставити на ноги, показувати добрий приклад. Старший Євген вже закінчив університет, у Харкові працює. Важкувато зараз з працевлаштуванням, але кожен обирає дорогу і йде нею. Середній – Микола, студент, Максим – семикласник. Дружина Люба працює в дитячому садочку. Ми в усіх на виду. В селі нікого не обдуриш. Наступного разу не повірять.
Справді, цю роботящу родину добре знають у селі. Селяни просто так не віддадуть свій голос. Сергій Анатолійович Бондаренко на виборах вийшов з перемогою на 80 голосів більше. Тепер як ніколи він згадує батькову настанову, що людей не можна підвести.
Я всього місяць на посаді сільського голови, – говорить Сергій Анатолійович. – Переді мною непочатий край роботи. Село невеличке – 700 чоловік. Всі один одного добре знають. Насамперед, треба подбати про освітлення вулиць. Селяни не мають ходити в темряві. Треба доробити те, що обіцяли попередники. Планую на кожному крайку села зробити дитячі майданчики. Біля ставка має бути зона відпочинку, волейбольний майданчик. Треба домовитися, щоб дітлахам дозволяли фермери ловити рибу на водоймі. Підпорядковане нашій сільській раді й село Шевченкове за сім кілометрів від центральної садиби. В селі проблема з освітленням після буревію, погана дорога – налагоджуємо й це питання. В селі чудова школа. До речі, після нашої школи в районі не було вже новобудов освітніх. Тут навчається 160 дітей. Двадцять одна дитина відвідує танцювальний гурток. Зараз, напередодні Новорічних та Різдвяних свят для людей старшого віку й малозабезпечених готуємо концерт. Людей треба оживити, село має жити повноцінним життям. У нас чудовий клуб. Хоч і потребує ремонту, все ж тут проводили конференції, зустрічі, семінари навіть на обласному рівні.
Роботи у новообраного сільського голови – непочатий край. Про успіхи говорити ще рано. Головне – непоганий початок і добрі задуми. А ще – підтримка й розуміння односельчан допоможуть спільно прийти до успіху. Звітувати ж перед громадою доведеться невдовзі. Років через два-три люди дадуть оцінку й відповідь своєму вибору.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

ЛЮДИНА ЗІТКАНА З ДОБРА

ЛЮДИНА ЗІТКАНА З ДОБРА

 

Доля дарує нам нові зустрічі і людей не випадково. Хіба мріяла я колись, що  познайомлюся з чарівною і доброю Оксаною Гопанюк за кілька годин до її дня народження.

Оксана Гопанюк – волонтер Міжнародної благодійної організації «МОЗИРОН», яку очолює Світлана Винограденко. Варто завітати до Світлани на чай чи каву, як обов’язково матимеш приємне знайомство. Пару годин розмови піднімають настрій, створюють затишок, вносять певні корективи в думки і помисли.
Сьогодні, коли пишу ці рядки, у Оксани Гопанюк – День народження. Сьогодні вона отримує на свою адресу багато вітань. Головне – людині потрібні щирі й відверті слова. Бо Оксана, вона не така як усі – вона інша. Вона зіткана з добра, творить його й готова допомагати тим, хто цього потребує.
…Свого часу, ще школяркою, вона сказала своєму однокласнику, який поважно ніс її портфель, що хоче бути журналістом. Оксана свято вірила, що мрії здійснюються. Її мрія справді здійснилася, бо вона до того йшла поступово. Ще довго, після закінчення школи, вчителька зачитувала Оксанині твори як зразок як їх писати.
 –  Хоч доля так розпорядилася, що за освітою я еколог й жодного дня не працювала за спеціальністю, - говорить Оксана, але все, через що ми проходимо, мабуть і є якимись випробуваннями.  
Пам’ятаючи про мрію, Оксана зробила перший крок і  переступила поріг до газети «Діловий Харків» сказавши, що хоче писати до газети. «Пишіть!» - кинули їй у відповідь якось невпевнено й безнадійно. Через кілька днів на сторінках часопису з’явилася перша замітка про становлення бізнесу в Україні. А вже невдовзі в «Деловой недели» надрукували велику статтю-дослідження про маркетинг. Матеріал було визначено кращим у номері. Вона навіть пригадує той солідний гонорар за який можна було жити пару місяців! Її ніхто не вчив писати. Власне й зараз, коли мало не щодня пише свої роздуми в соцмережах, їх ніхто їй не диктує. Її розум і руку водить Всевишній. Ось з нещодавно прочитаного, що запало в мою душу: «А дохід – це можливість зробити людей щасливими. Із пустої тарілки людину не нагодуєш.
Сьогодні подарувала свої білети в цирк подрузі, яка сама виховує дитину. Вона неймовірно щаслива від того, бо син любить цирк, а білети в Кобзов дуже дорогі для неї. Коли мені люди говорять, що я втілюю їх мрії в життя, то для мене - це дуже цінно. Але для того, щоб щось подарувати, це щось треба мати. Це може бути що завгодно: гроші, час, можливість, увага.
Думаю про те на що люди витрачають свою увагу, свій час і енергію...і я так само. Як часто ми обговорюємо те, на що ніяк не можемо вплинути...Скільки емоцій! І при цьому спокійно собі живемо і проходимо повз близьких чи наших громадян, навіть не спитавши, а може потрібна допомога? 
Хто подзвонив сьогодні мамі чи бабусі і спитав про те, чим їй допомогти? Може кран, що тече вже півроку відремонтувати чи продуктів завезти? 
Хто прибрав сьогодні у своєму під'їзді, де не має консьержа, або на поверсі? 
Хто допоміг незнайомці піднести важку валізу чи подав руку при виході із транспорту? Хто пішов працювати волонтером для допомоги нашим бійцям або біженцям? А може ви провели пізно ввечері додому подругу (не коханку),щоб вона не боялася? Чи може нагодували безпритульних дітей, що ходять вулицями вашого міста? 
Що ви зробили тут зараз для своєї країни, для сім'ї, знайомих або незнайомих? 
Зато вирішуємо світові проблеми...Це ж легше, ніж навести лад в своєму домі...
Співчуваю...» Що тут ще додаси?
 
Оксана Гопанюк працювала на радіо, вигравала міжнародні конкурси…
 
Сьогодні їй не байдуже як, наприклад, до магазинів мережі «Велика Кишеня»  де вона працює провідним менеджером з реклами, зайдуть споживачі  і яким буде музичний супровід зранку, вдень, надвечір…Її душа радіє, коли люди заходять підтанцьовуючи й на їхніх обличчях з’являється усмішка. Вона багато над цим працює, вкладаючи душу. Для неї важливо, щоб її робота була потрібною. Допомагає волонтерам працювати в магазині, аби добро розросталося й множилося. А коли людина чогось хоче, Господь їй це дає.
 
На дозвіллі Оксана любить подорожувати. Мріє створювати маршрути по рідній Україні. Нам є чим пишатися й що пізнавати. Ось тільки треба наводити порядки, сервіс   у своєму домі. Вона вірить, що мрії здійснюються. У цей день хочеться побажати добра й здійснення задуманого.
 
Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

Допомога на стражі довголіття

12052549_1083038595039699_1319088955470276821_o

Далай Лама XIV та Матір Тереза – дві людини, чиї імена назавжди залишаться в історії людства, але що спільного між цим завжди усміхненим чоловіком з Центральної Азії та закутаною в біле сарі з блакитною облямівкою жінкою з Македонії? Безсумнівно, обидва вони є видатними релігійними діячами, обидва допомагали нужденним, пропагували ідеї відмови від усіх видів насильства та обидва отримали Нобелівську премію миру. Але їх пов’язує також й інша проста життєва обставина – і Матір Тереза, і Далай Лама XIV є довгожителями з ясним розумом та активною життєвою позицією.

 
Матір Тереза допомагали іншим протягом 87 років свого дивовижного життя. Вона стверджувала, що найбільший гріхом є не ненависть до людини, а байдужість до безпомічних братів. Далай Лама  XIV вже понад 80 років вчить людей бути щасливими та допомагати іншим. З огляду на дослідження, які проводилися останнім часом по всьому світу, то цей факт довголіття виявляється не співпадінням, а закономірністю! Так, вчені з Мічіганського університету виявили, що люди, які щиро допомагають іншим живуть набагато довше за тих, хто допомагає заради користі чи зовсім відвертається від нужденних.
 
Cоціолог Майкл Поулін з університета Буффало прийшов до висновку, що люди, допомагаючи іншим, будують «буферну» зону між собою та стресом, таким чином зберігаючи собі нерви та здоров’я на багато років вперед. Людина, яка не відвернулася від іншої у скрутний момент – момент серйозної хвороби, звільнення, смерті близьких – завчасно вчиться реагувати на негативні події в своєму житті. Також вона може більш адекватно оцінювати масштаби своїх особистих проблем і не перетворювати, як  то кажуть, муху на слона.
 
З цього приводи Світлана Винограденко – засновниця Міжнародної суспільної організації «Мозірон» - завжди вчить, що слова «проблеми» не існує, є лише слово «питання». Відповіді на питання інших людей, дуже часто приносить відповіді і на наші особисті запити, а, отже, робить наше життя більш простим, щасливим та тривалим!
 
 
 
Анна Бандурко, за сприянням Винограденко Светланы

Добавить в закладки и поделиться:

Прыг: 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Скок: 10 20 30 40

TRANSLATE

январь, 2018

пн вт ср чт пт сб вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Всякие наглядности: