Размер шрифта:

ПРАВИЛЬНИЙ ВИБІР

ПРАВИЛЬНИЙ ВИБІР

 

ПРАВИЛЬНИЙ ВИБІР
Про директора школи, який співає, неординарних батьків і добро, яке варто творити заради дітей і майбутнього
Зі Світланою Винограденко, головою Міжнародної громадської організації «МОЗІРОН» завітали до спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням предметів художньо-естетичного циклу №302 м. Києва. Нас радо зустрів директор Степан Федорович Старов.

 


Доля уготувала для Степана Федоровича свого часу правильний вибір. Хоч і мріяв у шкільні роки стати військовим, та постійно щось відводило його з тієї дороги й направляло на інший шлях. Спочатку закінчив Київський індустріально-педагогічний технікум, згодом здобув і вищу освіту. Трудову діяльність розпочинав на заводі. Та у 1981 році доля круто змінилася. Його добрий товариш, однокласник і кум Віктор Григорович Слюсаренко, директор 151-ї школи запропонував викладати у школі трудове навчання й фізкультуру. А вже у 1992 році його призначили директором СШ № 302. Скільки зусиль довелося спрямувати, аби згуртувати колектив, створити модель школи.
Наприклад, моїм здивуванням було те, що директор школи бере до рук мікрофона й співає разом з дітьми на першому й останньому дзвонику, бере участь в усіх концертних заходах. 
Патріотизм, шанобливе ставлення до друзів, учителів відчувається з подвір’я школи. Тут всі учні вітаються: незалежно знайомі ви з ними чи ні. В приміщенні чистота й багато квітів. У вестибюлі – куточок шани й пам’яті воїнам АТО.

Степан Федорович розповідає про недавній захід, який пройшов у школі, присвячений Дню захисника України. На концерт були запрошені волонтери, воїни-учасники АТО, серед яких були і випускники школи. Бійці подякували за підтримку, яка для них надто важлива, за волонтерську роботу. Бійці одного з батальйонів обклеїли один з бойових танків малюнками учнів школи і в’їхали у звільнене село. Жителі були не просто здивовані, вони зустрічали визволителів зі слізьми на очах.
Директор з радістю розповідає про школу:
– Вчителі нашої школи працюють над темою: «Інноваційно-комунікаційні технології – фактор розвитку школи ХХІ століття», – розповідає Степан Федорович. Зусилля висококваліфікованих педагогів спрямовані не лише на вивчення фахових предметів учнями, а й на всебічний розвиток здібностей і обдарувань їхніх вихованців. Завдяки цьому, протягом багатьох років учні школи № 302 є призерами районних та міських олімпіад, конкурсів, МАН, спортивних змагань, інтелектуальних ігор Київського міжнародного університету, Інституту Реклами, виставок-конкурсів науково-технічної творчості шкільної молоді Дарницького району м. Києва, науково-практичних конкурсів Київського Палацу дітей та юнацтва.


У школі з 1-го класу вивчається англійська мова, предмети художньо-естетичного циклу: ліплення, живопис, рисунок, «Комп’ютерна азбука». Учні середньої та старшої школи вивчають сучасні інформаційні технології: комп’ютерну графіку, веб-дизайн. За бажанням можуть вивчати спецкурси: «Практичне право». «Світова художня культура», «Ділова англійська мова», «Країнознавство», 
Вчителі школи випробовують інноваційні технології, проводять інтерактивні уроки, уроки з використанням комп’ютерних технологій, здійснюють особистісно-орієнтоване навчання.
Велика увага приділяється спортивно-оздоровчій роботі: на базі школи діти відвідують басейн, займаються в спортивних секціях (бокс, теніс, карате, баскетбол, волейбол, футбол). Уроки плавання, хореографії сприяють зміцненню здоров’я. Влітку діти відпочивають в пришкільному таборі з організованим дозвіллям.
– Звісно, без допомоги батьків, батьківського комітету нам не обійтися, – розповідає Степан Федорович. – Ось наприклад зі Світланою Винограденко познайомився як з людиною, яка чинить добро, а потім з’ясував, що вона багатодітна мама, що двоє її дітей навчаються в нашій школі. Світлана Володимирівна не тільки відгукується на прохання, а й сама виступає з доброчинними пропозиціями, є активним ініціатором – творити добро разом! Побільше б нам таких батьків! 
Дбають у школі й про вибір професії. А щоб він і справді був свідомим і вільним, адміністрація школи враховує принаймні три фактори: інформованість про світ професій, знання своїх особистісних особливостей, уміння співвідносити якості з вимогами, які пред'являють професія і спеціальність. Велику допомогу в реалізації цих складових дає співпраця школи з вищими навчальними закладами. А ще школа підтримує партнерські зв’язки з колегами Молдови, Білорусі, України. Директор школи нещодавно повернувся з поїздки по обміну досвідом: відвідав п’ять країн. 
Гордість Степана Федоровича – його донька Олена, яка обрала фах педагога й працює поруч з батьком. У день наших відвідин школи Олена Степанівна відзначала день свого народження. Турботливий тато бідкався, що вона трохи прихворіла, але обіцяв, що надвечір він вилікує її тим, що заспіває пісню «Донечка». А в ній стільки тепла, ніжності, доброти.
І подумалось тієї миті: побільше б нам ось таких Педагогів з великої літери, таких небайдужих батьків, як Світлана Винограденко, які відгукуються на перший поклик. Легше всього бачити недоліки. Важче стати на той шлях і пройти його чесно. Головне – зробити правильний вибір.


Людмила ЧЕЧЕЛЬ за сприянням Винограденко Светланы

Добавить в закладки и поделиться:

Олімпійський тиждень

Олімпійський тиждень

З 07.09. по 12. 09. 2015 року в нашому НВК пройшов Олімпійський тиждень, присвячений Дню фізичної культури і спорту України. Тиждень проводився за планом 

Понеділок. Загальношкільна лінійка (ознайомлення з планом роботи на тиждень)

Вівторок. Рухливі ігри на перервах. Веселі старти 1 – 4 класи. 

Середа. Перегляд і обговорення презентацій з історії олімпійського руху та Олімпійських ігор. 

Четвер. Вікторина на тему «Олімпійське сузір’я України».

П’ятниця. Змагання з фігурного водіння на велосипеді 5-11 класи.

  

Ми щиро бажаємо усім вам міцного здоров’я, добра і щастя, великої наполегливості і наснаги, удачі та підкорення нових спортивних висот в ім’я процвітання України!

источник http://belkol-school.ucoz.com/news/olimpijskij_tizhden/2015-09-18-148

источник109-18-148

Добавить в закладки и поделиться:

ВЧИТЕЛІВ ТРИМАЄ НА СВІТІ ЛЮБОВ, ЯКУ ВОНИ РОЗДАЮТЬ ДІТЯМ

НАТАЛІЯ ЩЕНЯВСЬКА: «ВЧИТЕЛІВ ТРИМАЄ НА СВІТІ ЛЮБОВ, ЯКУ ВОНИ РОЗДАЮТЬ ДІТЯМ»
Знайомство з Наталією Щенявською, директором київської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №113 технологічного та спортивного профілю навчання відбулося під час святкового вечора, приуроченого 60-річчю школи. Дружба Світлани Винограденко, голови міжнародної громадської організації «МОЗІРОН» (Міжнародної організації за збереження і розвиток народів) з Наталією Борисівною Щенявською розпочалася кілька років тому на базі спільних громадських зацікавлень та доброчинної діяльності. А це ось на ювілей школи Світлана Винограденко зі своїми волонтерами зробили для школи подарунок –дерева й саджанці для шкільного саду. Девіз організації – «Роздай усім людям добро» – швидко знаходить нових друзів і приживається, як і приживуться, без сумніву, дерева.
«ПЕДАГОГОМ Я НАРОДИЛАСЯ…»
На святковому ювілейному вечорі мене приємно порадувало те, що привітати колегу з ювілеєм серед багатьох гостей прийшла Світлана Пілюченко, директор школи-інтернату №12 з якою у нас багаторічна дружба. Ще приємнішою була звістка, що Наталія Щенявська – племінниця Світлани Пілюченко. Знаю точно – педагогічні династії особливі.


– Я не стояла перед вибором професії, – розповідає Наталія Борисівна. – Скільки себе пам’ятаю, жила в оточенні педагогів. Найпершим взірцем була Світлана Іргашівна Пілюченко, мамина рідна сестра.
Наталія, як старша сестра рідного брата та двох двоюрідних, частенько залишалася вдома за старшу. Ранок розпочинали з зарядки, сніданку, миття посуду. Все у Наталії було за розкладом. Як справжня вчителька, вона проводила з хлопцями уроки, давала завдання. Дуже любила, коли вони старанно навчалися і з величезним задоволенням ставила їм п’ятірки.
Пощастило Наталії і на першу вчительку. То була Лариса Андріївна Міколаєня у 204-й київській школі.
– Лариса Андріївна ще й до сьогодні працює, – розповідає Наталія Борисівна. – Ох, скільки приємних і незабутніх спогадів… Пригадую як до школи прийшов молодий і красивий вчитель української мови й літератури Микола Олександрович й одразу став нашим класним керівником. Він закохався у нашу вчительку. Як же ми хотіли, щоб вони одружилися, а потім всі разом раділи, ходили на весілля й подарували чеканку. Нещодавно заходили провідати Ларису Андріївну і яка радість! Наша чеканка на почесному місці на стіні!
Ось так і йшла сходинками до своєї майбутньої професії Наталія Борисівна. У старших класах взірцем для неї була вчителька математики Тетяна Василівна Цепенюк. Можливо, завдячуючи таким педагогам і клас їхній став дружним, згуртованим, мов одна рідня. У них навіть є таке свято – день народження класу. Відзначають його щороку 18 травня. На жаль, немає вже Миколи Олександровича, лишилися світлі й теплі спогади. Тетяна Василівна живе в Лос-Анджелесі.
Ми, мов сторінки альбому, гортаємо спогади з Наталією Борисівною.
– А знаєте, що згуртовує дітей, людей? – туристичні походи, мандри, – сама й відповідає Наталія Борисівна. Коли ти постійно знаходишся тільки в стінах школи, цього замало, щоб пізнати людину, а ось варто сходити в похід, як ця ж людина розкривається перед тобою зовсім з іншого боку. Це і розкриття, пізнання своїх однокласників, вчителів, батьків…Не кажу вже про вивчення рідного краю. А чого варта перша каша в поході! Я й досі відчуваю той смак, дим від вогнища! То особливе дійство, неперевершена врочистість.
Ось так і зробила свій перший крок у професію – спершу вступила до Київського педагогічного училища, згодом – до Ніжинського педагогічного інституту.
«НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ, ТА…»
Виховували батьки Наталію в суворих умовах. Завжди була під контролем. Танці, дискотеки, побачення завжди трохи насторожували Наталію. Вона в усьому хотіла бути правильною, боялася помилитися у виборі. А тут ще й тато завжди наказував: «Дивись, не принеси нам у пелені!»
– Отож, повертаючись з дискотеки, я перед домом струшувала пелену, навіть не розуміючи того, – сміючись розповідає Наталія Борисівна.
Коли вчилася в педучилищі, трапився такий прикрий випадок. В гості до Наталії прийшла однокурсниця, а після її візиту не стало в квартирі золотого ланцюжка й персня. Ці подарунки для Наталії були особливо дорогими – на 17-и та 18-и річчя від батьків. Отож, щоб спонукати вину та відпрацювати гроші, на всі три літні місяці Наталія влаштувалася на роботу старшою вожатою в табір відпочинку. Табір був на околиці Києва. А неподалік стояли військові частини. Отож, одного вечора хлопці пішли в самоволку, щоб потрапити в табір на танці, познайомитися з дівчатами. Та, на відміну, до інших дівчат, Наталія не пішла на зустріч з солдатами. Лише через кілька днів Володимир, через її братів, які також були в таборі, все ж познайомився із загадковою, чарівною дівчиною. А через рік і одружилися. Тепер цей випадок, чи уготовану долю, Наталія трактує не інакше як «Не було б щастя, та нещастя помогло»… Тобто, аби все було добре, чи пішла б працювати на літо…
ШКОЛА – ВИБІР НА ВСЕ ЖИТТЯ
Перша школа завжди особлива. Для Наталії Борисівни це була київська школа №160, де директором на той час була Світлана Іргашівна Пілюченко. Саме тут вона навчилася чесно й самовіддано працювати. Наталії випав 1 «К» клас! 46 учнів! Всього в школі було 3, 5 тисячі учнів! Яку відповідальність відчувала тоді, пам’ятає й донині. Наталія Борисівна навіть конспекти ще зберігає. До речі, допомагав їх оформлювати, зокрема малювати, чоловік Володимир. Він – чудовий художник, талант від Всевишнього, прекрасний спеціаліст своєї справи – кращий механік по ліфтам. А перші учні не забули свою першу вчительку – нещодавно запросили на зустріч.
Кращим вузом Наталія Борисівна вважає Ніжинський педагогічний інститут. Коли її призначили завучем 160-ї школи, саме там їй давали поради й рекомендації як правильно проводити наради.
…35 вереснів кличуть першим дзвоником Наталію Борисівну Щенявську до школи. Коли у 2004 році запропонували стати директором 113-ої школи, трохи боялася, що втратить зв'язок зі своїми колегами. Та, Богу дякувати, справжні друзі – завжди справжні. Тепер вона ствердно говорить, що кращої школи не зустрічала. Швидко знайшла спільну мову з педагогами, учнями, батьківським колективом. Це не просто школа – це – родина. Чому спортивна й технологічна направленість? Мабуть, насамперед залежить все від директора. Наталія Борисівна з дитинства займалася спортом: плавання, спортивна й художня гімнастика, кандидат у майстри спорту з художньої гімнастики. Спорт для неї – то її єство. А ще вона любить риболовлю: літню й зимову. Для неї то найкращий відпочинок. В дитинстві з татом навчилася вудочку тримати, зараз її підтримує чоловік. Є ще золоте правило в Наталії Борисівни: чоловік має вміти робити все в домі, що стосується технічних питань. Це в неї від батька. Пізніше – від чоловіка. Тепер і син такий – немає того, щоб він не зміг зробити. Донька обрала бабусину спеціальність – медик.
– Праця і спорт – моє кредо, – говорить Наталія Борисівна. – Розум не має гуляти, руки – для роботи. Чоловік повинен вміти відремонтувати розетку, а дівчата мають вміти шити, смачно готувати.
В школі чисто, затишно й комфортно. На підвіконнях – вазони з квітами, на стінах – фоторепортажі з туристичних походів. В кабінеті директора мало не музей подарунків ручної роботи учнів. Саме тут, у цій школі навчаються її улюблені онуки Полінка й Віктор. Займаються бальними, спортивними танцями й футболом.
За найбільше досягнення Наталія Борисівна вважає те, що з дітьми вони партнери. Найдорожче у житті із почуттів цінує – вірність. У подружньому житті, у стосунках між людьми, перед державою. Вона справді щаслива людина. Бо тримає її любов, яку роздає дітям.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ за сприянням Винограденко Светланы

Добавить в закладки и поделиться:

Прыг: 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21
Скок: 10 20 30 40

TRANSLATE

июль, 2018

пн вт ср чт пт сб вс
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          

Всякие наглядности: