Размер шрифта:

РУХАТИСЬ ДАЛІ – ВПЕРЕД!

РУХАТИСЬ ДАЛІ – ВПЕРЕД!

 

Юля Кучер – волонтер Козятинського районного громадського товариства батьків інвалідів «ДОМ» приїхала до Києва на свято «Серце, зігріте любов’ю» на запрошення Світлани Винограденко, голови міжнародної громадської організації «МОЗИРОН». 

 – Дружба нашої організації з громадською організацією «МОЗИРОН» триває вже давно, - розповідає Юля. Я ж зі Світланою Винограденко познайомилася не так давно й розчинилася у її добрій душі, у її милосерді. Жодного слова вона не вимовляє, як кажуть «на вітер». Всі її слова – діло. 
 
 Юля раділа кожному виступу: аплодувала, співчувала. Але тоді, коли її запросили на сцену для вручення подарунків від громадської організації «МОЗИРОН» мало не розплакалася.
 –  Це – неймовірно! Вже те, що я приїхала до столиці, було для мене приємною несподіванкою. Та добрі серця – безмежні. Наша організація навіть і мріяти не могла про такі дива, - говорила мені Юля після концерту. 
Юля Кучер розповідає, що зовсім недавно прийшла до Козятинського районного громадського товариства батьків інвалідів «ДОМ» (доброта, опора, милосердя). Говорить про те, що все частіше на її шляху трапляється більше добрих, щирих і щедрих людей.
 –  Людська доброта не має кордонів, - переконує мене Юля. Ви неодмінно познайомтеся з головою нашого товариства Тетяною Володимирівною Яковлєвою й самі у тому переконаєтеся. В нашій організації 39 сімей.  У сім’ях є навіть по двоє дітей інвалідів. З цими дітьми потрібно постійно працювати, підтримувати, допомагати. Наші волонтери організували для дітей з обмеженими можливостями 6 гуртків.
 Тетяна Яковлєва розповідає як важко доводиться нині інвалідам, їхнім сім’ям, без допомоги й підтримки – ніяк. Та Тетяна Володимирівна переконана, що добрих людей все ж більше. Вона знає точно – добро переможе.
 – Бо, коли є такі люди як Світлана Винограденко, жити легко й проблеми самі по собі стираються, - переконана Тетяна Володимирівна.- Якось після нашого знайомства минув певний час і раптом Світлана сама зателефонувала до нас, поцікавилася як і чим живемо. А вже така проста доброта радує. Іноді й слово лікує. Хоча, пригадую, як відбулося наше перше знайомство…
 Тетяна Яковлєва вже без усякої надії телефонувала до Києва в громадську організацію «МОЗИРОН» й плачучи розповідала про свою проблему: треба було вирвати зуба дитині-інваліду. На місці це зробити відмовлялися.  Дитина досить проблемна. Та не везти ж дитину до столиці? Хіба могла подумати, що вже за кілька днів це вже була не проблема. Трохи пізніше громадська організація «МОЗИРОН» передала  масажний стіл для потреб організації.
А скільки радості зараз у Козятині – адже отримали такі необхідні інструменти для майстерні декоративно-прикладної творчості. Тепер керівник Валерій Герасимчук і члени майстерні матимуть можливості для творчості й безмеж фантазій. Нещодавно вони розробили й виготовили кишенькові іконки для бійців АТО. Чудово працює майстерня «Солоні дива», де народжуються вироби з солоного тіста.
Нині Козятинське районне громадське товариство батьків інвалідів «ДОМ» знайшло своє місце у Будинку творчості. Завдячуючи активістам, волонтерам, люди з обмеженими можливостями мають можливість займатися улюбленою справою, мандрують Україною, ходять до лісу.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
Фото авторки

Добавить в закладки и поделиться:

Життя зi спортом яскравiше

Життя зi спортом яскравiше

 

З дитинства ми чуємо навколо себе гучні висловлювання на тему спорту; будь то «О, спорт! Ти - Мир!!» або   «Загартовуйся, якщо хочеш бути здоровий!» І безліч інших. І адже ніхто з цим не сперечається. Завжди всім було відомо, що заняття спортом в значній мірі можуть зберегти здоров'я, нерідко поправити його, і, як наслідок, продовжити життя.

 

В умовах сучасного світу, коли більшу частину часу ми проводимо в сидячому положенні, кожному необхідно приділяти час фізмінуткам, щоб елементарно підтримувати себе і свою опорно-рухову систему в тонусі. Але в ідеалі фізична культура повинна супроводжувати людину від самого народження і, можна сказати, до смерті, оскільки вона надає оздоровчий і профілактичний ефект, що є надзвичайно важливим у будь-якому віці.
 
13 лютого 2015 року відбулися змагання з волейболу серед збірних команд хлопців і дівчат загальноосвітніх шкіл району, які проводились на базах Білоколодязького НВК (юнаки) та Юрченківської ЗОШ (дівчата).
 
 
Збірну дівчат представляли: Цвіренко Юлія – капітан команди, Обелець Наталя, Скрипнік Юлія, Галімська Юлія, Курильченко Анастасія, Мудраченко Ніна, Пащенко Анастасія, Білінська Анна; збірну юнаків - Бондаренко Володимир – капітан команди, Філімонов Віталій, Вялий Максим, Погорєлов Владислав, Чернецький Сергій, Мельничук Олександр, Полтавченко Микола, Гуляєв Дмитро.
 
 
Вітаємо наші збірні команди, які посіли призові місця: дівчата – ІІ місце, юнаки – ІІІ місце.
 
За графіком шкільної спартакіади «Спорт протягом життя» кожен рік, у лютому місяці, в нашій школі проводяться традиційні змагання з волейболу на кубок в честь вчителя фізичної культури Дрожаніка Івана Тимофійовича. Іван Тимофійович працював у нашій школі з 1956 р по 1994 р (41 рік).
 
Змагання проводились за двома віковими категоріями: 5 – 7 класи (хлопці, дівчата), 8 – 11 класи (збірні класів).
 
Боротьба за першість була запеклою. Кубки вибороли: у І групі – 5 клас – капітан команди Гедзенюк Андрій, у ІІ групі – 10 клас – капітан команди В’ялий Максим. 
 
За традицією кожен рік учні нашого НВК ідуть у туристичний похід за різними маршрутами. Цього разу учні 6,7,9 класів з вчителями фізичної культури Синельник Надією Михайлівною та Філімоновою Наталею Анатоліївною пройшли маршрутом смт.Білий Колодязь - с.Петропавлівка.Подорож була цікавою, захоплюючою. Учні отримали велике задоволення і багато вражень, а головне - оздоровилися.
 
Учні нашого НВК разом з вчителем фізизної культури Філімоновою Н.А. були вболівальниками на чемпіонаті Європи з волейболу серед чоловіків збірних команд міста Харкова "Локомотив" та Турції "Malive", який проводився у м.Харкові.
 
У грудні 2014 року збірна команда Білоколодязького НВК, до якої ввійшли учні 5-10 класів, взяла участь у районних змаганнях "Козацькі розваги". Змагання проводилися у гімназії №1 м.Вовчанська. Цікаво і азартно пройшли  спортивні перегони  для всіх учнів. Наша команда посіла 4 місце. Спасибі за участь!!!
 
Відповідно до наказу відділу освіти Вовчанської РДА «Про проведення малих Олімпійських ігор серед учнів ЗНЗ району», з метою створення умов для організації дозвілля дітей, профілактики негативних явищ у дитячому середовищі, виховання й розвитку творчого потенціалу та підтримки талановитих дітей, виховання моральних і вольових якостей у дітей і формування здорового способу життя серед молодого покоління, у січні на базі гімназії № 1 було проведено ІІ етап малих Олімпійських ігор. До участі у змаганнях були залучені учні 3 – 8 класів, які розбиті на три вікові групи: І група – 3, 4 класи; ІІ група – 5, 6 класи; ІІІ група – 7, 8 класи.
 
Змагання були цікавими, емоційними. Найбільше учням сподобались комбіновані естафети.
 
 
 
 
 
 
 

Добавить в закладки и поделиться:

ЧУЖИХ ДІТЕЙ НЕ БУВАЄ Знайомтесь – дитячий будинок сімейного

 

ЧУЖИХ ДІТЕЙ НЕ БУВАЄ Знайомтесь – дитячий будинок сімейного

 

Знайомтесь – дитячий будинок сімейного типу Гороховатських.

Світлана Винограденко,  голова Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН» вже давно підтримує зв’язки  з родиною Гороховатських: допомагає морально й матеріально. Ось і цього разу приїхала з подарунками і солодощами.

Анатолій і Світлана Гороховатські живуть на околиці Вовчанська, що на Харківщині. Мають чудовий будинок, гектар городу. Поруч протікає річка Вовча. Неподалік ліс. Батьки-вихователі мають дев’ятеро дітей.
А починалося все не так просто. Коли  почалися проблеми з працевлаштуванням, Світлана не поїхала на заробітки за моря-океани. Полола  соняшники на рідній українській землі у фермерів, вибирала картоплю. Якось подруга сказала, що повернувся знайомий з Півночі, хоче приєднатися. Ось так і познайомилася з Анатолієм. Від першого шлюбу Світлана мала сина Едуарда. Сьогодні він уже одружений. Анатолій і Світлана вже двічі дідусь і бабуся.
У щасливому шлюбі  доля подарувала їм  Анастасію (15 років), Богдана (12 років), Єлизавету (5 років). Коли ще Настя й Богданчик були маленькими, бачили як по-сусідськи бідували їхні ровесники Оксанка й Олексій. Їхні батьки могли тижнями віддаватися «оковитій», а не дітям. Діти недоїдали, одягалися з чужого плеча… 
Коли прокотилася чутка, що дітей у недолугих батьків заберуть до інтернату, на сімейній раді Гороховатських  вже думали про те, як прихистити їх. Ініціатором була Настя. Потім з  Богданом почали вмовляти батьків забрати  Олексія й Оксанку.
Забирати Олексія й Оксанку поїхали всією родиною, але почули ось таке. Виявилося, що у них є ще три братики – Ігор, Миколка і Олександр! Довго не роздумували: вирішили забрати всіх. Найменшенькому, Сашкові, був лише рік, важив близько семи кілограмів, на ніжках не стояв… Семирічна Оксанка скочила Світлані на руки,  міцно обійняла за шию і так не відпускала поки не оформили документи. Дорогою додому шепотіла на вухо мамі Світлані, що в усьому їй допомагатиме, аби тільки та не повернула її в дитячий будинок. 
 Добудувати будинок допоміг старший син. Дітям зараз затишно і комфортно.  Всі вони чемні, охайні. Настя чудово танцює. Вся стіна у грамотах і подяках за призові місця в конкурсах. Богдан малює. Оксанка ходить до краєзнавчого музею, цікавиться історією рідного краю. А ще Оксанка любить куховарити. Ігор вишиває! Особливо йому подобається вишивати бісером.
 – У нас всі діти рідні,–  розповідає Світлана. – Ми  нікого не вирізняємо. Головне – чужих дітей не буває.
У родині Гороховатських багато друзів. Допомагають хто чим може. Місцеві фермери забезпечують борошном, цукром. Світлана висловлює слова подяки Сергію Маміну,  Ларисі Мірошниченко, Володимиру Уварову. Сергій Леонідович Зозуля  допоміг перекрити дах на будинку.
 – Особливу подяку хочу висловити Світлані Володимирівні Винограденко, голові Міжнародної благодійної організації «МОЗИРОН»,  –  розповідає Світлана Гороховатська. – Вона у нас як ангел-охоронець. Частенько навідується, надсилає посилки-подарунки, вітає з днями народження. Якщо й не звернемося за допомогою, сама телефонує й цікавиться, що нам найнеобхідніше.
Сім’я  Гороховатських тримає чимале господарство: півсотні курей, козу, семеро баранів, кролів,  фазанів, голубів. Мають чудовий сад. Діти допомагають по господарству. Звісно, кому, що під силу.
Під час канікул меншенькі оздоровлюються в таборах. У родині дружно святкують дні народження, люблять православні свята. Частенько усі ходять до церкви.
У мами Світлани немає таємниць від дітей. Вона розповідає, що у них є рідна мама. Якось повезла дітей, щоб показати. Олексій навіть з машини не вийшов. Мабуть, мав рацію, бо мати ніяк не відреагувала на приїзд дітей. Єдине про що довідалися, так це про те, що мають ще одну сестричку Іванку, якій два з половиною рочки й знаходиться вона в будинку дитини. Тепер вирішують як забрати до гурту й Іванку.
…В будинку пахло свіжоспеченим хлібом. Меншенькі вже спали. Оксанка пригощала чаєм. І подумалось: як добре, що є такі люди, як Анатолій і Світлана. Як чудово, що у них такі добрі серця й щедрі душі.
 
Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

Прыг: 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22
Скок: 10 20 30 40

TRANSLATE

июль, 2018

пн вт ср чт пт сб вс
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          

Всякие наглядности: