Размер шрифта:

ПОМІТНІ ЗДОБУТКИ МАЛЕНЬКОЇ ШКОЛИ

ПОМІТНІ ЗДОБУТКИ МАЛЕНЬКОЇ ШКОЛИ

Село Пільна. Люди здебільшого пораються на городах. 

Кущі мирту звичайного обступили Пільнянський навчально-виховний комбінат, що у Вовчанському районі на Харківщині.  Всюди квіти: на клумбах, підвіконнях. Дихається тут справді легко.

Школа готова зустріти своїх вихованців і вчителів.
Людмила Олексіївна Медяник, директор школи проводить нас коридорами, показує класи, ділиться роздумами.
Світлані Винограденко, голові Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН» імпонує те, що тут у пошані духовні скарби, питання історії й екології, спорт. Світлана Володимирівна уважно слухає чим живе сьогодні школа, віддалена від цивілізації. У блокнот лягають рядки найнеобхідніших потреб. З директором школи підписується угода про співпрацю.
Людмила Олексіївна радіє столичним гостям, які просто так, з добрими намірами навідалися до школи. Іноді сюди приїздять кандидати у депутати, а потім надовго настає велика  перерва, обіцянки губляться по дорозі.
Людмила Медяник у  школі працює тринадцятий рік. Приїхала сюди молоденькою вчителькою математики після закінчення Харківського педагогічного інституту імені Григорія Сковороди. У дівках не засиділась – вийшла заміж. Разом з чоловіком має двох чудових дітей. 
 
 
 – Коли попередня директор школи Анна Іванівна Рибалка пішла на заслужений відпочинок, мене призначили директором, розповідає Людмила Олексіївна.  –  До слова, сьогодні  в Анни Іванівни день народження!  Частенько телефоную до неї, навідуюсь, дослуховуюсь до порад і настанов. Для всіх нас, педагогів вона була й залишається мамою, наставницею, порадницею. 
Людмила Олексіївна турбується, щоб школа була на слуху, аби про неї говорили лише приємні речі, щоб дітки з гордістю називали тих, хто їх навчав.
 – Моя Софійка цього року третьокласниця,  –  розповідає Людмила Олексіївна. – Цей клас у нашій школі найбільший – 9 учнів! І радісно, і трохи сумно звучать ці слова. На жаль, молодь їде з села. Як би ми їм не говорили про любов до рідної землі, малої батьківщини, крім того треба ще щось і робити, аби випускники знаходили собі тут призначення.
 Цього року першокласників у школі не буде. Дітей такого віку лише трійко, а це індивідуальна форма навчання. Педагоги порадилися з батьками й прийшли до висновку, що дітки попрацюють в дошкільному підрозділі, а наступного року вже буде повноцінний перший клас – семеро учнів! Не прозвучить у цьому навчальному році дзвоник і для випускників. Пустуватиме й класна кімната  з написом «6 клас». Всього у школі 50 учнів.
Приємно радує, що учні цієї маленької школи здобувають перемоги у різних конкурсах й олімпіадах. Ось і цього року випускниця Люба Павловська  стала переможницею Всеукраїнського конкурсу «До чистих джерел». Люба писала роботу про річку Пільна під керівництвом вчительки біології й географії Валентини Федорівни Костюченко. А Софійка Медяник стала переможницею у виставці-конкурсі  регіонального рівня дитячого малюнка «Я хочу жити в якісному світі». Багато перемог на рахунку шкільного танцювального колективу.
Для учнів у школі створюють всі умови, аби вони не мали комплексів, що живуть далеко від цивілізації, чогось не знають чи не бачать. Для них – комп’ютерний клас, спортивна зала, бібліотека. Частенько педагоги й батьки влаштовують подорожі до Харкова та інших міст, щоб відвідати музей, виставку чи просто походити у парку.
–  Головне – любити дітей, говорить на прощання Людмила Олексіївна Медяник. Вірю, що вони справді будуть гідними громадянами своєї країни. Тільки б у мирній Україні. 
Віримо й ми, коли є такі добрі вчителі й наставники.
 
Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

ПІД ПОКРОВОМ ДОБРА

ПІД ПОКРОВОМ ДОБРА

Сьогодні у   Харківському будинку дитини №1 допомагають батькам-переселенцям з «особливими» дітьми й не тільки

 
 – Роман Марабян – головний лікар Харківського будинку дитини №1, встигає розповідати мені Світлана Винограденко, голова Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН».  –   З ним ми співпрацюємо вже давно. Неймовірно чудова людина.
 
 
 
 І в цьому я переконуюся з порога. Понад  90 сімей-переселенців із зони АТО пройшли безкоштовний курс реабілітації у Харківському будинку дитини №1. Протягом року лікарі вчили батьків доглядати за дітьми з особливими потребами у здоров’ї, а також допомогли їм подолати стрес після переїзду. Жодна мама від дитини не відмовилася.
 
 
За словами Романа Марабян, головного лікаря Будинку дитини №1, ефективне лікування дітей напряму залежить від підтримки та участі батьків. «Якщо мама налякана і не бачить світла в кінці тунелю, навіть найсучасніший реабілітаційний центр буде неефективним»,   –   говорить головний лікар.
 
У всьому цивілізованому світі працює система надання паліативної допомоги. Вона охоплює дітей разом з батьками – батьки вчаться доглядати за дітьми-інвалідами вдома, завдяки цьому зберігається сім’я. На жаль, в нашій країні така система не створена, тому велика кількість дітей знаходиться в інтернатних закладах.
 
Українських мам, які виховують дітей з важкими захворюваннями і до того ж, які пережили війну, переселення, але не відмовилися від своїх «особливих» дітей, Роман Марабян вважає справжніми героями.
 
Сьогодні реабілітологи Харківського будинку дитини посильно працюють також з 20 дітьми, які переїхали з будинків дитини Донецької та Луганської областей. Багато малят потребують операцій. Саме тому Роман Марабян закликає волонтерів допомагати «особливим» дітям, адже після одужання їх обов’язково повернуть у сім’ю або усиновлять. Здоровим же, вважає лікар, нічого робити в інтернатних закладах:
 
«Якщо діти не страждають важкими захворюваннями, в інтернаті їм нічого робити. Підтримувати інтернати для здорових дітей – це вибір кожного громадянина, але він має розуміти: навіщо годувати інтернатну систему, якщо можна цих дітей передавати в сім’ї?! А ось такі заклади, де мешкають важкохворі діти, де щодня стоїть питання життя чи смерті, – це інше питання».
 
Роман Марабян має свою чудову програму на реабілітацію діток з «особливими» проблемами. Знає точно, що на базі свого Будинку дитини її реалізує. Йому на допомогу приходять друзі й однодумці. Він упевнений, що на кошти громади можна долати труднощі. Він вдячний волонтерам, які частенко навідуються з допомогою, радіє найменшим результатам.
 
Роман Марабян вважає, що коли в країні немає професійних фахівців – це катастрофа. Він співпрацює зі САА (Світовою Асоціацією Аутистів). Радіє за надання освіти й підтримки нашим спеціалістам закордоном. Він розповідає, що у світі є  принаймні 5 методик. І бодай дві є можливість впровадити. То вже буде крок до перемоги, подолання недуг. Отож, головне слово – за громадою. « Нам усім давно час змінюватися на краще,   –  переконує Роман Марабян».
 
 Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

ЗА ПОКЛИКОМ ДУШІ живе і творить Тетяна МОРМУЛЬ

ЗА ПОКЛИКОМ ДУШІ живе і творить Тетяна МОРМУЛЬ

 

Один день разом зі Світланою Винограденко, головою Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН», ми провели у Харкові та області з доброчинними візитами.

Перша наша зустріч у Харкові відбулася з Тетяною Мормуль.

Тетяна Мормуль – приватний підприємець, виробник жіночого одягу для пишних жінок. А ще – Таня мама двох чудових дітей: Артема та Софійки, прекрасна дружина й турботлива донька.

За освітою Тетяна – технолог швейного виробництва. Свого часу, коли жила в Кременчуці, з партнером створила й зареєструвала підприємство SAYMONT TAY (Саймонт Тей).

Одяг для жінок, піджаки, шкільна форма, чоловічий одяг… Всього – понад 200 моделей одягу! Асортимент постійно поновлюється й розширюється. Одяг створюється за двома колекціями «Осінь-зима», «Весна-літо». В мережі Інтернет охочі легко знайдуть адресу магазину, з асортименту легко виберуть модель й за невеликий час отримають замовлення.

Тетяна Мормуль співпрацює з висококваліфікованими талановитими дизайнерами. Разом вони фантазують, вигадують чудові зразки, відшивають, випробовують на знайомих і друзях. Якщо це комусь подобається, значить це – потрібно! Звісно, приємно бачити людей, вбраних зі смаком.

– Наш одяг не лише красивий і сучасний, а й практичний та доступний за цінами, – розповідає Тетяна Мормуль. – А це ось нещодавно за опитуваннями місцевих харківських модних журналів, наша торгова марка здобула першість. Одяг визнали справді ексклюзивним. Ми не женемося за кількістю, нам важлива якість. А для цього потрібно жити у світі сучасної моди, ні на мить не відставати від ритму життя, переглядати новинки літератури, дослухатися до ідей дизайнерів.

Тетяна впевнена, що коли поціновувачі одягнуть одяг SAYMONT TAY (Саймонт Тей), то у них усе налагодиться в житті, бізнесі, бо заряджають свою продукцію на успіх, оптимізм. Пишається ще й тим, що одним із поціновувачів одягу є мама Тамара Володимирівна. В її гардеробі переважають речі, розроблені донькою.

Одна з головних рис характеру Тетяни – благодійність. Вона вміє своєчасно не просто поспівчувати, а й прийти на допомогу. Був такий випадок, що допомогла багатодітній родині купити будинок, а дівчинку з тієї родини навіть прихистила на певний час.

Серед мрій Тетяни Мормуль – благочинний реабілітаційний центр. Вона мріє придбати породистих коней й оздоровлювати дітей з ДЦП. Бо ж коні, як люди – у кожного свій характер, темперамент. З ними треба розмовляти...

Від насичених буднів, всілякої депресії найкращий відпочинок, як вважає Тетяна Мормуль – мандри. Наступного літа, як тільки підросте маленька Софійка, всі разом мріють відправитись у подорож до Грузії.

Як добре, що серед нас є ті, що надихають, радують, створюють затишок і комфорт.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

Прыг: 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25
Скок: 10 20 30 40

TRANSLATE

декабрь, 2018

пн вт ср чт пт сб вс
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Всякие наглядности: