Размер шрифта:

ХУСТКА МАМИНА ЗІГРІВАЄ…

ХУСТКА МАМИНА ЗІГРІВАЄ…

 

 

Є люди, які з першого погляду заворожують, надихають, зацікавлюють. Саме такою свого часу побачила Людмилу Грабовенко.

Людмила – жінка, яка вміє берегти найдорожче й донести його до небайдужого серця.

 –  На свою першу зарплату я купила, не повірите – хустку.  –  Жіноча хустка як оберіг пам’яті українського народу. Про те, що колись буду виставляти на показ і не мріяла. Та на все свій час. Якось у «Родинному домі» хотіли організувати щось затишне, домашнє… Ось тоді й пригадала, що ще в Миколаєві я вже робила виставки в бібліотеці, розповідала про цей родинний оберіг. …Мій дідусь загинув на війні, і пам’ятаю, що після цього бабуся ніколи не знімала рябенької хустки, забравши її з собою, коли пішла за межу. Я зрозуміла, наскільки ця річ була для неї дорога…Спочатку в моїй колекції були лише родинні хустки — моєї бабусі, мами, але згодом з’явилися й знайомих, друзів. Таким чином, ці хустки, кожна з яких має свою історію й енергетику, продовжують жити, їх бачать люди.

Так, про кожну хустку Людмила Іванівна записує історію. Серед численних експонатів є й давні хустки, яким понад 80 років, і більш сучасні.
Михайло Грушевський в “Історії України” писав, що хустка відома по всій території України, починаючи ще з часів Київської Русі. Це невід’ємний елемент одягу, що підкреслює його буденність чи святковість, інформує про родинний чи матеріальний статус жінки. І досі хустка в Україні зберігає побутове та обрядове значення. “Раніше хустки були прикрашені геометричними фігурами, в основному білого кольору, їх вишивали вручну сріблом чи золотом, — говорить Людмила Грабовенко. — З 18-го сторіччя з’явилися хустки з квітковими орнаментами. Ці візерунки, що збереглися і понині, пішли від південних слов’ян, турків і персів”. Хустку традиційно використовували, коли народжувалася дитина, а потім і на хрестини. Хлопчиків на проводах в армію мами обов’язково перев’язували ними. Вважалося, що ця хустка берегтиме від усіх негараздів. В Україні був поширений такий звичай: дівчина мала винести судженому хустку як знак згоди, що виходить заміж по любові. А на весіллі і зараз збереглася традиція три рази покривати цим головним убором наречену. Це означало, що вона переходить в статус заміжньої жінки.

Є в колекції Людмили Грабовенко й особливі хустки. Наприклад, Світлана Винограденко передала до колекції  хустку 1936 року. Ця хустка з Харківщини, належить родині Романових.
Та хіба можна не прислухатися ось до цієї історії: "Мабуть, вони почули історію моєї бабусі. Розповіли свою родинну історію - прадідусь пішов на війну і офіційно "пропав безвісти". Коли прабабуся брала цю хустку, то завжди говорила: "Чоловік живий, я відчуваю тепло. Не вірю, що він помер". І він повернувся таки живим. Ця хустка найпростіша - із сатину, але була в родині оберегом", - говорить Людмила Грабовенко. Тепер люди прикладають руку до тієї хустки, загадують бажання й воно неодмінно здійснюється!

 

Власниця колекції показала дві свої улюблені хустки в колекції, вони належали її мамі та бабусі. Кожна хустка має свою історію. Є тут також хустка, освячена в жіночому монастирі "на добро", а також хусточка, в якій діти носили родичам калачі на Різдво.

Такі різні хустки: світлі, темніші, квітчасті, ромбами, вишиті, з люрексом… І у кожної своя історія, як і в кожної людини…

Як добре, що є такі люди, як Людмила Грабовенко, які бережно ставляться до сімейних реліквій.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

Знайомтесь – Ірина ПЕРСАНОВА. З ПІСНЕЮ Я НАРОДИЛАСЯ…

Ірина ПЕРСАНОВА. Співачка, лауреат міжнародних і всеукраїнських конкурсів та фестивалів, керівник вокально-оперної студії при Київському міському будинку вчителя. Ірину Персанову слухаю давно. Коли одного разу почуєш її голос, він знайде місце в куточках душі і вже ніколи не згубиться серед інших. Радію, коли мої уподобання співпадають з друзями.

Не так давно Світлана Винограденко, голова Міжнародної громадської організації «Мозірон» захоплено говорила про співачку. Це так приємно: разом відкривати імена для читачів.
ХОЧУ СПІВАТИ!
 – До речі, мої батьки довідалася про те, що я студентка музичної консерваторії, коли я вже вчилася на другому курсі, –   розповідає Ірина. – Мама випадково щось шукала у моїй сумці, натрапила на студентський квиток й схопилася за голову: «Миколо, вона таки в артистки подалася…» Просто на той час професія артиста не зовсім як належне цінувалася. Батьки, наслухавшись про життя артистів, не дуже хотіли, аби я обрала той шлях. Але ж усе залежить від людини, від її виховання…
…Народилася Ірина в Сибіру. Її родичі були репресовані. Та в родині шанували рідну мову. Бабуся співала українських пісень, родом вона була з Полтавської губернії. До речі, Ірина виконала бабусин заповіт – купила хатинку на Полтавщині, куди все своє життя мріяла повернутися бабуся…
З дитинства Ірина багато співала з батьком. Найкраще у них виходив дует Одарки й Карася із опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського.
Отож, і шлях до сцени розпочався з цієї партії. Ірина Персанова була наймолодшою виконавицею Одарки в Національній опері України. В 90-х роках, після закінчення консерваторії Ірина співала на сцені Національної опери України. 
З великою повагою й пошаною співачка згадує ім’я своєї наставниці – славетної співачки, народної артистки України Лілії Лобанової. Це вона вчила її, що потрібно любити не себе в мистецтві, а мистецтво в собі. А успіх і визнання неодмінно прийдуть.
Власне, все так і сталося. Музична школа по класу фортепіано, училище, консерваторія… Ірина вдячна батькам за уроки науки. Особливу насолоду їй приносить і володіння фортепіано. Бо це не тільки важливо для викладацької діяльності, а й розширює творчий діапазон. 
Велику роль у житті співачки відіграв і народний артист України Костянтин Огневий. Коли відійшла у вічність Лілія Лобанова, він допомагав Ірині у її становленні. Свого часу був знятий фільм про творчість Ірини Персанової й Анжеліни Швачки, заслуженої артистки України, коли вони співали дуетом. Багато прекрасних слів він висловив у тому фільмі. 
Хороші й добрі люди трапляються на життєвому шляху Ірини Персанової. У студентські роки куратором курсу був відомий диригент оперної студії Національної музичної академії України, доцент НМАУ імені П. І. Чайковського  Едуард Сенько. Зараз знову зійшлися їхні шляхи, багато спільних проектів, концертів. А це нещодавно разом  поставили на сцені Київського міського будинку вчителя  виставу-оперу «Запорожець за Дунаєм» під супровід естрадного симфонічного оркестру України. Саме так доречно: 250 років з часу написання твору та 200 років як помер Семен Гулак-Артемовський, видатний український композитор України. 
– Що не кажіть, а приємно  на одній сцені співати з Василем Колибабюком, чудовим басом, солістом Національної опери України.  Він неймовірно чудово виконував партію Карася,  –  розповідає Ірина. Восени нас запросили з цією виставою до Грузії. 
В репертуарі Ірини Персанової – класичний репертуар, романси, народні пісні. Їй аплодували в Польщі, Австрії, Чехії, Греції, Словаччині, Словенії, Болгарії, Македонії, Італії…
… Свого часу стала членом творчої спілки «Світлина», яку очолює  відома письменниця України  Лариса Петрова. Її поезія так зворушила й приємно здивувала співачку, що за короткий час у них народився спільний  естрадний альбом «Три дні до осені». 
Всі свої бажання Ірина Персанова втілює в життя. Якось задумала зробити конкурс-фестиваль української академічної пісні імені Оксани Петрусенко. Тепер це її авторське право. Мрії здійснюються! Цього року цей конкурс відбувся вдруге. Заключний гала-концерт пройшов на сцені театру імені Івана Франка. І все це завдяки керівникам благодійного фонду «Вівас» ( голова – Олександр Бурихайло, президент – Валентина Счастлівцева). Ірина опікується молодими виконавцями, керівник  творчого об’єднання «Молоді оперні голоси України».
– Вважаю, що мені поталанило працювати керівником вокальної оперної студії в Київському Будинку вчителя, де такий чудовий керівник – Лариса Федорівна Мельник,заслужений працівник культури України, відмінник народної освіти, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня,   – ділиться радістю Ірина. – У мене там багато проектів. Ми співаємо й підтримуємо не лише освітян, а й ветеранів, наших захисників.
…На моє запитання «Що для Вас щастя?» Ірина Персанова відповіла просто:
Щастя, щоб усі рідні й близькі були здоровими. З роками це відчуваю, ціную й бажаю всім здоров’я й співати якомога довше.
Її гордість – донечка Юлія,актриса муніципального театру «Київ», яка частенько веде спільні концерти. Особливо шаленим успіхом користувався «Пісенний зорепад» за участі народного артиста України Олександра Василенка. Дружнє плече підтримки отримує від чоловіка Володимира, звукорежисера й адміністратора творчих вечорів. 
…Всевишній обдарував її голосом. І вона дарує його людям. А ще вміє навчити, передати, пробудити це почуття у своїх учнях, які хочуть співати.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
Фото авторки

Добавить в закладки и поделиться:

ПІЗНАЮ СВІТ ЧЕРЕЗ СПІЛКУВАННЯ З ЛЮДЬМИ

Оксана Сохатская

Оксана СОХАТСЬКА: «ПІЗНАЮ СВІТ ЧЕРЕЗ СПІЛКУВАННЯ З ЛЮДЬМИ»

Доля дарує мені цікавих співрозмовників. А від тих зустрічей світлішає й добрішає на душі…

Світлана Винограденко, голова Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН» знайомить мене із симпатичною жінкою: «Оксана Сохатська  – наш волонтер, чудова жінка, прекрасна мама. І такий приємний збіг –  у неї сьогодні день народження, а вона на роботі! А так хочеться набажати їй всього найпрекраснішого і…щоб вона менше працювала, а більше мріяла!»

Світлану Винограденко й Оксану Сохатську кілька років тому звів спільний проект «Пізнання світу через творчість». То були волонтерські збори ще в українському Криму. Там навчалися новітнім технологіям добра.

Часи змінилися. Тепер Оксана живе у Києві.

– Я радію кожній миті життя, –  ділиться думками Оксана. – Все, що стається, заплановано з вище.

Та яким же було моє здивування, коли я дізналася, що ця чарівна, тендітна жінка – військовослужбовець діючої армії, служить в повітряних силах. А після бойового чергування  Оксана не пішла відсипатися чи готувати святковий іменний тортик, а продовжила свій день, допомагаючи громадській організації, як волонтер. Та й свято ж яке в Україні відзначали – День української родини. В Оксани підростають дві донечки. Старша обрала правознавство, готується до вступу в коледж. Меншій – шість років. Вже не дочекається першого вересня – стане першокласницею! Сама ж Оксана не так давно успішно закінчила Національну академію внутрішніх справ – отримала спеціальність юрист-правознавець. Мріє в подальшому, коли завершить службу, працювати військовим юристом.

…Дванадцять останніх років Оксана з дітьми жила в Криму. Та в зв’язку з останніми подіями, як тільки вийшов Указ Президента про те, що бажаючі військовослужбовці можуть прибути на материкову Україну, навіть не роздумуючи повернулася на рідну землю. Хоч і дорогим її серцю був Севастополь, та все ж тут, на Кіровоградщині живе її мама, у Києві – рідна сестра, яка працює у цивільній авіації диспетчером в одній з авіакомпаній. Та й тут її коріння, рідні українці з болями й радощами. Тут почувається серед своїх, мов риба у воді.

Моє запитання: «Чим займаєтеся як волонтер?» для Оксани видається дивним.

– Та будь-яку роботу готова виконувати, аби вона була на користь,   –  говорить Оксана. – Чи роздавати прайси, чи надавати юридичні консультації.

Оксана з дітьми благодійно передає багато речей для людей похилого віку, дітям-сиротам, малозабезпеченим. А сьогодні, до Дня родини, допомагали в організації й оформленні подарунків.

–       Останнім часом спостерігаю за людьми: хоч і не легко усім нам, та люди стали добрішими, виріс патріотизм, свідомість людини, –  говорить Оксана. – Багато родин займаються творчістю, від роду до роду зберігають традиції.

Подобається Оксані знайомитися з цікавими людьми й спілкуватися.

– Коли спілкуєшся – пізнаєш світ, з’являються нові контакти, враження, міркування. Для мене це важливо.

Є ще одне захоплення в Оксани. Майже десять років вивчає фен шуй. Це – стародавня китайська наука, що досліджує вплив просторових об’єктів (предметів, їх форми, кольору, якості) один на одного і на людину.

–  А ще – це мистецтво, але ні в якому разі не магія і не містика, уточнює Оксана. – Бо дехто стверджує, що це релігія.

Оксана діагностує житло, офіси, дає відповідні рекомендації, індивідуально підходить до кожної людини. Прагне, аби в усьому панувала гармонія. Мріє життя зробити красивішим.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Фото авторки

Добавить в закладки и поделиться:

Прыг: 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25
Скок: 10 20 30 40

TRANSLATE

сентябрь, 2017

пн вт ср чт пт сб вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

Всякие наглядности: