Размер шрифта:

ПІЗНАЮ СВІТ ЧЕРЕЗ СПІЛКУВАННЯ З ЛЮДЬМИ

Оксана Сохатская

Оксана СОХАТСЬКА: «ПІЗНАЮ СВІТ ЧЕРЕЗ СПІЛКУВАННЯ З ЛЮДЬМИ»

Доля дарує мені цікавих співрозмовників. А від тих зустрічей світлішає й добрішає на душі…

Світлана Винограденко, голова Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН» знайомить мене із симпатичною жінкою: «Оксана Сохатська  – наш волонтер, чудова жінка, прекрасна мама. І такий приємний збіг –  у неї сьогодні день народження, а вона на роботі! А так хочеться набажати їй всього найпрекраснішого і…щоб вона менше працювала, а більше мріяла!»

Світлану Винограденко й Оксану Сохатську кілька років тому звів спільний проект «Пізнання світу через творчість». То були волонтерські збори ще в українському Криму. Там навчалися новітнім технологіям добра.

Часи змінилися. Тепер Оксана живе у Києві.

– Я радію кожній миті життя, –  ділиться думками Оксана. – Все, що стається, заплановано з вище.

Та яким же було моє здивування, коли я дізналася, що ця чарівна, тендітна жінка – військовослужбовець діючої армії, служить в повітряних силах. А після бойового чергування  Оксана не пішла відсипатися чи готувати святковий іменний тортик, а продовжила свій день, допомагаючи громадській організації, як волонтер. Та й свято ж яке в Україні відзначали – День української родини. В Оксани підростають дві донечки. Старша обрала правознавство, готується до вступу в коледж. Меншій – шість років. Вже не дочекається першого вересня – стане першокласницею! Сама ж Оксана не так давно успішно закінчила Національну академію внутрішніх справ – отримала спеціальність юрист-правознавець. Мріє в подальшому, коли завершить службу, працювати військовим юристом.

…Дванадцять останніх років Оксана з дітьми жила в Криму. Та в зв’язку з останніми подіями, як тільки вийшов Указ Президента про те, що бажаючі військовослужбовці можуть прибути на материкову Україну, навіть не роздумуючи повернулася на рідну землю. Хоч і дорогим її серцю був Севастополь, та все ж тут, на Кіровоградщині живе її мама, у Києві – рідна сестра, яка працює у цивільній авіації диспетчером в одній з авіакомпаній. Та й тут її коріння, рідні українці з болями й радощами. Тут почувається серед своїх, мов риба у воді.

Моє запитання: «Чим займаєтеся як волонтер?» для Оксани видається дивним.

– Та будь-яку роботу готова виконувати, аби вона була на користь,   –  говорить Оксана. – Чи роздавати прайси, чи надавати юридичні консультації.

Оксана з дітьми благодійно передає багато речей для людей похилого віку, дітям-сиротам, малозабезпеченим. А сьогодні, до Дня родини, допомагали в організації й оформленні подарунків.

–       Останнім часом спостерігаю за людьми: хоч і не легко усім нам, та люди стали добрішими, виріс патріотизм, свідомість людини, –  говорить Оксана. – Багато родин займаються творчістю, від роду до роду зберігають традиції.

Подобається Оксані знайомитися з цікавими людьми й спілкуватися.

– Коли спілкуєшся – пізнаєш світ, з’являються нові контакти, враження, міркування. Для мене це важливо.

Є ще одне захоплення в Оксани. Майже десять років вивчає фен шуй. Це – стародавня китайська наука, що досліджує вплив просторових об’єктів (предметів, їх форми, кольору, якості) один на одного і на людину.

–  А ще – це мистецтво, але ні в якому разі не магія і не містика, уточнює Оксана. – Бо дехто стверджує, що це релігія.

Оксана діагностує житло, офіси, дає відповідні рекомендації, індивідуально підходить до кожної людини. Прагне, аби в усьому панувала гармонія. Мріє життя зробити красивішим.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Фото авторки

Добавить в закладки и поделиться:

СПОРТ – КЛЮЧ ДО СІМЕЙНОГО ЩАСТЯ

СПОРТ – КЛЮЧ ДО СІМЕЙНОГО ЩАСТЯ

 

СПОРТ – КЛЮЧ ДО СІМЕЙНОГО ЩАСТЯ

Так вважають у родині Тетяни та Володимира ПОПОВИХ, заслужених тренерів спорту з лижних гонок. 36 років вони вже разом!

–                Уявляєте, – герої живуть серед нас, – радісно й  натхненно розповідала мені Світлана Винограденко,  голова Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН» . – Неодмінно познайомтеся з Тетяною та Володимиром. Вони не просто тренери – це чудова родина!

Володимир і Тетяна в свою чергу пригадували, як познайомилися зі Світланою Винограденко, коли ще працювали у Харкові.

– До речі, Світлана також займалася лижним спортом,  – розповідає пані Тетяна. Якось вона запропонувала нашим спортсменам свою допомогу – пройти обстеження аплікаторами «Ляпко». А ми постійно в роботі, «на колесах»… І все ж, настав той час. Пройшли обстеження і ми побачили результати до старту і після. Ось так нас об’єднав і подружив спорт.

СІМЕЙНА ІСТОРІЯ 

Таня народилася в Петропавлівській Борщагівці. Вчилася у 140-й київській школі. З дитинства займалася в лижній секції. Так сталося, що у них був чудовий вчитель фізкультури Іван Іванович Кадай. Якось запросив він Тетяну на тренування. Відтоді вона же мріяла, що неодмінно стане тренером! Ставши переможцем ряду змагань, Тетяна потрапила до збірної України, честь якої захищала на першості Союзу.

На одному із змагань Тетяна познайомилася з Володимиром. Але то було так швидкоплинно, що навіть стерлося із пам’яті. На кожного чекало своє місто…

Та через кілька років доля їх знову звела вже у Київському інституті  фізкультури.

Володимир приїхав на навчання з далекого Свердловська. На Україні жила його рідня. Отож, на канікули частенько приїздив.

Ось так,  майже однаково, починалися їхні біографії, які об’єдналися в сімейну історії.

– Я пригадую тебе, –  сказав Володимир при першій зустрічі, коли були ще абітурієнтами.

Далі – роки навчання, виснажливі тренування, збори. Після інституту роз’їхалися. Тетяна Василівна отримала направлення тренером з лижних гонок до рідного району, а Володимир Васильович поїхав працювати до Конотопа. Через рік зустрілися на чергових змаганнях. Мабуть тоді вже зрозуміли, що один без одного не можуть існувати. Створили сім’ю, зігравши гучне весілля. Одночасно створили й міцний тренерський тандем. Ось так розпочалася їхня сімейна історія, яка принесла їм звання заслужених тренерів України з лижних гонок.

Потім у родині з’явилися діти. Першою –  донечка Іринка, пізніше  –  син Олександр. Діти зростали у спортивному дусі. Всі разом ходили на пробіжки, відвідували тренування, змагання. Донечка з трьох років займалася фігурним катанням, пізніше перейшла у лижну секцію. Має багато нагород: була членом національної збірної України та чемпіонкою України з лижних гонок. Сьогодні вона пише картини. Олександр – чемпіон світу з кікбоксингу, займається тренерською діяльністю.

Та чи не найбільшою втіхою для Тетяни Василівни й Володимира Васильовича є онука Ліза. Вона має чудовий голос, займається музикою.

Багато жителів Петропавлівської Борщагівки мають грамоти та медалі у своїх архівах, бо тренувалися  у Попових. Та, мабуть, найбільше їх у Вікторії Якимчук, яка стала членом збірної України та триразовою учасницею олімпійських ігор.

СПОРТ – ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ

Після шкільних уроків юні жителі Петропавлівської Борщагівки поспішають до дитячої юнацької спортивної школи. Тут на них чекають турботливі й вимогливі тренери, які часом стають мов рідними людьми. І все це завдяки майстрам Тетяні та Володимиру Поповим.

– Сьогодні в першу чергу ми маємо дбати про здорову націю, –  говорить Володимир Васильович.  –  На жаль, дітки зараз дуже слабенькі. Часом не присісти, не стрибнути не можуть… Отож, спершу треба думати про оздоровлення.

Рік тому тут перейшли на новий вид спорту – біатлон.  Це захоплює сьогоднішніх школярів. На заняття вони можуть приходити вже з другого класу.

– Найпершим нашим помічником є сільський голова Олексій Іванович Кодебський,  –  розповідають Попови. Коли переступили поріг його кабінету  й сказали про свій задум – біатлон, він тут же підхопив ідею. Мало того, сказав, що обожнює біатлон. Ось і нещодавно допоміг придбати  чотири пневматичні гвинтівки. Це чудово, що він любить спорт. Цього року знайшов спонсора, який  перерахував нам гроші на виїзд до спортивно-оздоровчого табору в Тетієві. Взагалі, за 35 років він багато зробив для села. У нас прекрасний стадіон, загалом, чудове село у при столичній зоні.

Тетяна й Володимир Попови. Їхнє життя зіткане з маленьких і великих перемог. Їхнє найбільше досягнення – чудові діти й розумничка онука. Їхні надії й сподівання – вихованці. І головне правило: не стати на перешкоді, своєчасно підтримати.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Фото авторки

Добавить в закладки и поделиться:

Знайомтесь – Фаїна Наумівна і Йосип Григорович СПЕКТОР

Знайомтесь – Фаїна Наумівна і Йосип Григорович СПЕКТОР

Зн

 
Знайомтесь – Фаїна Наумівна і Йосип Григорович СПЕКТОР
 
«МАБУТЬ З ДИТИНСТВА НАС З’ЄДНАЛА РОСЬ…»
 
У Маріїнському парку проводили захід, присвячений Всеукраїнському дню родини з ініціативи Київської міської ради. На свято прибули пари, які разом прожили понад п’ятдесят літ!
Приємно, що цими родинами опікується Світлана Винограденко, голова Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН». Саме вона разом зі своїми друзями-волонтерами заздалегідь потурбувалася про квіти й подарунки. Саме вона вміє вчасно достукатися до кожного усамітненого серця: звеселити, підняти настрій й подати надію, що життя прекрасне. Завдяки їй відкриваю і я своїх героїв серед нас. 
Серед запрошених було і подружжя Спектр, які прожили разом 53 роки.
Моє знайомство з ними продовжилося у їхній ошатній оселі на вулиці Назарівській. У просторій вітальні у вишуканих рамах – фото, з яких дивляться на нас усміхнені, радісні рідні обличчя. Це родина – бабуся й дідусь, троє дітей, одинадцять онуків і двоє правнуків. Приємно вражають квіти. Вони всюди: на підвіконнях, балконі, у вазах. Вишукані орхідеї, тендітні різнокольорові фіалки, герані, пеларгонії, фікуси, бегонії. Оселю наповнює аромат квітучого мандарину. Серед цієї краси дуже легко дихається.
А як же зустрілися ці люди в юності, в далеких 60-х роках минулого століття?
Фаїна Наумівна згадує: «Спочатку я познайомилася із сестрою Йосипа Григоровича – Ганною, коли разом працювали в обласному піонерському таборі у селі Козацькому Звенигородського району Черкаської області. Там вона розповіла мені про свого брата Йосипа, який на той час був студентом Саратовського педінституту».
Розмову підтримав Йосип Григорович:
– Фаїна дружила з моєю сестрою Ганною й часто бувала в гостях у моїх батьків, яким вона дуже сподобалась. Одного разу моя бабуся, батькова мати, яка завжди була моїм турботливим другом і мудрим порадником, сказала: «Йоня, тобі потрібна така дружина, як Фаїна».
Бабусина порада виявилася доленосною. Тим більше, що я уже і сам відчував потребу у цій світлій, приємній, гарній, розумній і скромній дівчині, яка ніколи не кокетувала. Мені тоді було вже 26 років. Приблизно через рік я запропонував їй одружитися й написав:
Я никогда не перестану удивляться
волшебной власти чувств – родству сердец.
Ударом молний небо озаряется,
Июльская гроза застыла в облаках.
Моя рука твоей руки касается…
Какая теплая и нежная рука…
Все замерло. Все приостановилось.
Рождалось новое – сердец родство.
На каждой ветке солнце появилось,
и ты несешь в руках лучи его.
 Ты входиш в дом…
Ты остаешься в нем.
А я не перестану удивляться
родству сердец, рожденному грозой…
І  ось уже 53 роки вони разом.
«Мабуть, з дитинства нас з’єднала Рось.
До Корсуня з порогів Богуслава 
тече її вода, стрімка і величава,
і чисте небо над рікою простяглось.
Два старовинних міста на Росі – 
твоя й моя одвічна Батьківщина,
 нам долю напророчили єдину
 на все життя. На наші роки всі».
 
Мають трьох дітей, одинадцять онуків і двоє правнуків, від онука сина Михайла. Дочка Наталя з чоловіком Владиславом виховують п’ятьох синів – Ар’є (19 років), Давид (14 років), Даніель і Габріель (по 7 років), Рафаель (5 років). Всіма опікується син Михайло, успішний бізнесмен, добра, щира і талановита людина, якого люблять і поважають батьки, діти Ольга, Ян, Софія, племінники Артур і Арина, діти загиблого брата Фелікса та їхня мама Оксана, сестра Наталка та її численна родина…
Фаїна Наумівна свого часу закінчила Дніпропетровський університет і стала вчителькою географії, про що мріяла з дитинства. Вона автор трьох підручників з географії рідного краю – Черкащини, Кіровоградщини та Київщини й робочого зошита до них. А ще – автор чудового альбому з 60-ти зворушливих оповідань-спогадів, присвячених 60-річчю Перемоги у Другій світовій війні.
Йосип Григорович – педагог, філолог та історик, філософ. І – поет, член Національної спілки письменників України та Спілки письменників Росії, лауреат двох літературних премій. З 2001 року видав п’ять поетичних збірок і два буклети. Збірку під назвою «Я сповідую Любов» було видано у 2009 році до дня весілля першої онучки Ольги та її нареченого Володимира. До речі, Ольга вже кандидат юридичних наук, доцент, мати двох чудових діток – донечки Марії й синочка Михайла.
Полвека я тебя благодарю 
за каждую рассветную зарю.
За то, что я с тобою говорю, 
одним с тобой дыханием дышу,
 тебе одной стихи пишу…
За то, что обладаешь ты одна
священным титулом – моя жена.
За то, что я назвал, зову 
               и буду звать тебя родной  
пока не завершится 
                круг земной…
19 ноября 2013 г.
…Я слухала цих людей, мов найкращу мелодію. Я знаходила відповіді на всі запитання. Я  розчинялася в любові від їхніх привітних усмішок, щирих сповідей життя, яке часом буває ой…нелегким, а вони вміють його прикрасити своєю любов’ю, теплом своїх сердець.
 
 

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

Прыг: 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25
Скок: 10 20 30

TRANSLATE

июль, 2017

пн вт ср чт пт сб вс
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Всякие наглядности: