Размер шрифта:

ВІКТОР КУПРІЄНКО: «ФУТБОЛ – ЦЕ ЧАСТИНКА МОГО ЖИТТЯ»

Коли Світлана Винограденко, голова правління МБО «МОЗІРОН», починає розповідати про своїх земляків, їхні захоплення, досягнення, часом задумуюся: хтось сидить у великому місті, скиглить і скаржиться, а ось у Білому Колодязі, що на Харківщині – кипить життя. Тут кожен: від малого до великого чимось задіяний. Особливо мене подивувало те, що в селищі Білий Колодязь активно розвинений спорт. Що багато людей не залишаються осторонь спортивних змагань. Ну, ось як Віктор Миколайович Купрієнко.

Віктор Миколайович чемно вибачається, що не міг зі мною поговорити – саме були тренування. В селищі він відповідає за футбольну команду.

 – Футбольна команда ТОВ СП "Білий Колодязь" закінчила футбольний сезон 2016 року на 4 місці серед дванадцяти команд району, - з радістю повідомляє Віктор Миколайович.- Але ж ми не заспокоюємося на досягнутому. Треба йти вперед. У селищі справді добре дбають про спорт. В цьому зацікавлений і селищний голова Володимир Васильович Сердечний, який любить усіх, намагається обєднувати.

Намагаюся з’ясувати, що ж для Володимира Миколайовича спорт, футбол…

А він може на цю тему говорити годинами:

 – Ігри, схожі за основними принципами на сучасний футбол, існували в різних народів з давніх часів. Так, серед претендентів на головний прообраз футболу є стародавні китайці (чжу-чу) давні римляни та греки (гарпастум), середньовічні італійці (кальчо), ацтеки. Проте нинішній футбол є прямим нащадком гри у м'яч в Британії. Перші правила гри, які чітко розрізняли футбол і регбі, були записані 1863 року, хоча перші футбольні клуби з'явилися дещо раніше. Футбол за встановленими правилами здобув популярність в кінці XIX-го, на початку XX-го століття. Завдяки британським морякам гра потрапила в численні портові міста світу, а звідти поширилася на територію країн Європи, Латинської Америки, Африки.

Віктор Миколайович розповідає, що щойно закінчилися тренування з фут залу (тобто, футбол у залі). ,А нещодавно провели спортивні змагання зі спортивної риболовлі. Участь брали учасники від семи років. Боротися було за що – перше місце трилітрова банка меду і, відповідно диплом!

До спортивних команд долучаються жителі селища. Це шашки, і шахи, доміно і лото.

 – У нас лише три види футболу, - розповідає Віктор Купрієнко!- А ще – пляжний волейбол біля ставка. До речі, ми перші в районі це зорганізували. А ще для всього потрібне натхнення. Однією з ініціаторок усіх наших заходів є Світлана Винограденко. До речі, вона вже дуже багато посилок передала для нас зі спортивними спорядженнями. Ось шведські стінки починаємо прилаштовувати. А це все надихає, стимулює й не дає опускати руки. Намагаємося знаходити спільну мову з керівниками організацій, пояснюючи, що спорт – це набагато краще, аніж просидіти пару годин з бокалом пива.

Віктор Миколайович намагається пригадати усі перемоги сельчан. Наприклад, команда смт Білий Колодязь посіла почесне ІІ місце серед 8 команд Вовчанського району в традиційному турнірі по міні-футболу. Учасники команди нагороджені дипломами та срібними медалями. Зараз у селищі мріють відремонтувати стадіон, запровадити кубок бувшого директора цукрового заводу Віктора Симоненка. Особлива подяка за підтримку, моральну й матеріальну допомогу депутату Харківської обласної Ради Віктору Звєрєву.

Віктор Миколайович раз по раз згадує ім’я своєї землячки Світлани Винограденко: «Повірте, це дуже важливо – не відректися від рідної землі. Та й не тільки, а знаходити час, сили й можливості допомагати. Іноді й слово дорого коштує».

Моє запитання: як до цього ставиться дружина його приємно радує: «Позитивно! Це ж заради здоровя!»

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

ТЕТЯНА МИРОНЕНКО: «ТВОРЧІСТЬ – КРАЩІ ЛІКИ ВІД ДЕПРЕСІЇ»

ТЕТЯНА МИРОНЕНКО: «ТВОРЧІСТЬ – КРАЩІ ЛІКИ ВІД ДЕПРЕСІЇ»

Спочатку я милувалася досить оригінальними виробами. Скриньки, хлібниці, підставки під гаряче, серветниці, цукернички… Очі розбігалися від краси. А Світлана Винограденко, голова правління МГО «МОЗІРОН» , сама тішилася й надсилала мені фото.

Та хіба могла я здогадатися, що всі чудові вироби виготовлені з… паперової лози! Це ж треба – паперова лоза! І до чого ж тільки не додумається наш народ. Світлана Винограденко вміє помічати красу у буднях й розділяти цю радість, множити добро. Саме в її рідному Білому Колодязі, коли вона відкрила для селян «Веселу гостинну хату Білоколодязької громади», Світлана познайомилася, на перший погляд, зі звичайною жінкою, але ж руки в неї справді – золоті!

Знайомтесь – Тетяна Володимирівна Мироненко. Народилася в сусідньому Юрченковому, а заміж вийшла в Білий Колодязь. Тут жила, працювала, народжувала синів. Вже ось і онука має. Час швидкоплинний.

– Влітку, коли майже увесь світловий день проводимо на городі, - мало часу для творчості, - розповідає Тетяна Володимирівна. – та й не до того, коли наробишся. А ось осінніми й зимовими вечорами раніше читали, дивилися телевізор. На жаль, час нині тривожний. Всюди засилля негативної інформації. Богу дякувати і до нас дійшов Інтернет. Тепер маємо більше можливостей шукати щось приємне і корисне.

Отож, одного дня Тетяна Володимирівна шукала щось оригінальне. Раніше вона займалася в’язанням. В’язала спицями від шкарпеток до светриків. Трохи шила одяг, ремонтувала. Були часи, що треба було виживати – доводилося робити все. А тут душа шукала чогось незвичного. Душа прагнула творчості. І раптом вона побачила майстер-класи плетіння з паперової лози. Сподобалося. Спробувала. Зробила кілька виробів.

 – Тоді ще сама не бачила огріхів, а подруги підхвалили, захоплювалися, - розповідає Тетяна Мироненко. – Перші вироби роздарувала.

Пізніше свої вироби представила на виставках. І ось вона перша перемога – Грамота з району. А такі відзнаки надихають на творчість, ще більше захоплюють. Ось лише, щоб зробити красиву і якісну роботу, потрібен і якісний матеріал: папір, клей, лак… А що вже говорити, коли в жінки мізерна пенсія. Отож перші вироби робила із глянцевих журналів, які приносили подруги.

 – А коли до нас завітала наша землячка Світлана Винограденко, організувала нам «Веселу гостинну хату Білоколодязької громади», робота закипіла, - ділиться враженнями Тетяна Мироненко. Мої приятельки одразу запропонували мені вести гурток з паперового лозоплетіння. До речі, в нього записалося найбільше охочих. Засиджуємося в клубі допізна.

У родині підтримують вибір Тетяни Володимирівни. Це й справді надихає, окрилює, підносить.

 – За роботою поспілкуєшся з майстринями і яка там депресія, - сміється Тетяна Володимирівна. – У житті так багато цікавого!

Вироби з паперової лози не тільки красиві, а й практичні. Наприклад з кошиком Тетяна Володимирівна ходить по молоко вже ось півроку. А на вихід у люди у неї маленька й зручна сумочка клатч! Модниці позаздрять!

Витончені речі справді захоплюють. Та й у кожному будинку ніколи не бувають зайвими всілякі коробочки для ниток, кошики. Плетені предмети для інтер'єру якраз відповідають всім параметрам краси і функціональності. Вони дуже вдало вписуються в інтер'єр. Одним з таких предметів може стати ваза, яку можна зробити просто з паперової лози! Красиво й оригінально. Спробуйте!

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

ТЕТЯНА ШИРОКОРАД: «ЩОБ ДІТИ Й БАТЬКИ ЗНАХОДИЛИ СПІЛЬНУ МОВУ»

ТЕТЯНА ШИРОКОРАД: «ЩОБ ДІТИ Й БАТЬКИ ЗНАХОДИЛИ СПІЛЬНУ МОВУ»

 

Світлана Винограденко, голова правління МГО «МОЗІРОН», мов ластівка, завжди першою повідомляє приємні новини, любить їх підтримати й поділитися з ближніми. З радістю повідомила, що її землячка Тетяна Широкорад, багатодітна мама отримала орден «Мати-героїня».

Голова сільської ради села Юрченкове, що на Харківщині люб’язно відповідає на мої запитання: «Звичайно, знаю і Світлану Винограденко, і чудову родину Широкорад. Прекрасні люди! Сім’я багатодітна. У них п’ятеро діток. Нещодавно Тетяна Широкорад отримала заслужену нагороду. Ми пишаємося і батьками й дітьми».

Тетяна Широкорад народилася й виросла в Білому Колодязі. «Зі Світланою Винограденко у нас різниця всього кілька років. Але це ніяк не завадить для спілкування. Світлана навіть свого часу була вчителем фізкультури у моїх старших доньок. Знаю її активною, невгамовною, закоханою в життя. Вона не просто любить людей, вони з ними завжди. Особливо мені імпонує, що не забуває своїх земляків. До речі, вона також багатодітна мати. У неї чудова сім’я, прекрасні діти».

Тетяна Широкорад 29 років працює вихователькою в дитячому навчальному закладі «Ромашка» в селі Юрченкове. Саме сюди вийшла заміж, тут будувала свою сім’ю разом з чоловіком Юрієм. Тут вона в усіх на виду, як на долоні. Завжди і в усьому треба бути прикладом: для дітей і дорослих. А інакше й бути не може. В родині – п’ять донечок-сонечок. Оленка й Наталія вже одружені. В Олени двоє діток, в Наталії один синочок. Христинка – студентка. Аня й Вікторія – школярки. Коли старші діти поїхали здобувати навчання до Харкова, батьки турбувалися про їхнє подальше життя, спілкування з ровесниками, попереджали в навчальних закладах, що їхні діти без «шкідливих звичок», просили селити в кімнати гуртожитку з відповідними дітьми. На що їм у відповідь зухвало усміхалися й говорили: «Через півроку будуть як усі: питимуть, куритимуть…» Богу дякувати подібного не сталося. А батьки у відповідь отримують подяки за чудове виховання дітей.

 – Вже від народження діток ми дбаємо про їхнє майбутнє, - розповідає Тетяна Вікторівна. Бо як виховаєш, те й отримаєш. Ми завжди стараємося знаходити спільну мову з дітьми – це головне.

Та й бути інакше не може. Тетяна Широкорад, як педагог виховує дітей і своїх, і чужих (хоча чужих дітей не буває), однаково. Бо любов до дитини в її спеціальності – це плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Бо педагог без любові до дитини – це все одно, що світ іншої людини. Педагог без любові до дитини — це все одно, що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору. А тут все так гармонійно. Та й без любові не можна пізнати й виховати дитину.

Разом з тим любов до дітей дає Тетяні Вікторівні наснагу, є джерелом, з якого вона постійно черпає нові сили.

– Звісно, не все так просто, - розповідає Тетяна Вікторівна. Різні часи доводиться переживати. Але разом з чоловіком стараємося достойно і з честю долати труднощі. Діти ніколи не лишаються осторонь.

В родині Широкорад завжди на першому місці хороша книжка й пісня. На дозвіллі з їхньої хати чути пісню. «Родина у нас співуча, розповідає Тетяна. Колись бабуся ще співала». На дозвіллі Тетяна любить в'язати, біля будинку від весни до осені – квіти.

…Зі звуку сльозинки народжується на світ слово «мама», яке вимовляє дитина. Бодай піймати цю мить, коли вперше над колискою схиляється мати. Шанування матерів – один з найсвятіших обов’язків людини і неоплатних боргів дітей.

  – Мені гріє серце, коли пам’ятають про матерів, про тих, хто не просто дав життя, а й виховав, вивів у люди. Це сторицею повертається, - говорить Світлана Винограденко. А ще людство і держава здавна шанують матерів, які народили, виростили й виховали п’ятеро і більше дітей. Радію, що Тетяна Широкорад удостоєна високої державної нагороди – звання «Мати-героїня». Воістину справедливо.

Народжені діти в любові завжди відповідатимуть любов’ю. Як у родині Тетяни і Юрія Широкорад.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

 

Добавить в закладки и поделиться:

Прыг: 01 02 03 04 05 06 07 08 09 10
Скок: 10 20 30

TRANSLATE

май, 2017

пн вт ср чт пт сб вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Всякие наглядности: