Размер шрифта:

ЛЮДМИЛА ФЕДОТОВА: «СІМ’Я – ЦЕ СЕРЙОЗНО!»

З Людмилою Федотовою ми зустрілися в Ірпінському міському парку ім. В. Правика. За ароматною кавою й запашним чаєм швидко минула наша розмова. Лишився теплий спогад і приємні враження.

 

Людмила Федотова щиро радіє новим знайомствам. Мов дарунок сприйняла знайомство зі Світланою Винограденко, головою правління МГО «МОЗІРОН».

 

– Мені досить близькі теми проектів Світлани Винограденко, - ділиться враженнями Людмила Федотова. – Я готова до співпраці.
 
На свій вік Людмила мудра й розсудлива. Народилася й зростала на Черкащині. Мама виховувала її з братом практично сама. Особливих незручностей і проблем дівчинка не відчувала. Мама була чудовою кравчинею, першокласною модисткою. Отож, дівчинка завжди мала модні й красиві сукні.
 
Людмила змалку чітко засвоїла головне правило: треба добре вчитися, щоб досягати своєї мрії. А мрія була. Не повірите – Людмила мріяла працювати в банку, хотіла стати фінансистом! А ще твердо вирішила, що сім’я – це серйозно. Отак поетапно мрії здійснювалися. Спершу стала студенткою Ірпінського податкового вузу. І в банку пощастило попрацювати, навіть на керівній посаді! Людмила з приємністю згадує, як потрапила на роботу до одного з престижних банків столиці. Свого часу подала документи на вакантне місце Правекс-банку. Із 12 чоловік перевагу надали їй!
 
Перше, невдале кохання не зламало. У неї був час подумати, пізнати себе і…зустріти на своєму шляху Всевишнього. Саме йому довіряла свої думки, радилася, зверталася за допомогою. І..повірила: щастя є! З Віктором їхні шляхи десь перетиналися, вони йшли назустріч одне одному… Доля їх звела. Вже п’ять років вони разом. У них багато спільних інтересів.
 
…Одного дня Людмила задумалася: а заради чого я живу? Дім – робота. Час швидко спливає. Звернула увагу, що давно нічого не читала. Прийняла рішення: звільнилася з роботи, щоб краще налагодити сімейні стосунки, розібратися в собі, зайнятися громадською роботою. Три роки тому занурилася в сімейне життя: перечитала багато літератури різних напрямків з розвитку особистості. Цікавила тема шлюбних стосунків, свого призначення на землі.
 
 – Багато читала про свідомість, підсвідомість. Як вони співпрацюють між собою, - розповідає Людмила. - Дякуючи цьому, прийшла до висновку, що в мене є призначення.
 
…Довго аналізувала, що може зробити? За що болить душа? Її хвилюють , наприклад діти. Раніше якось вважали, що їх виховає дитячий садок, школа. Але ж виховання має відбуватися в самій сім’ї. Та й до студентів вона не байдужа. З досвіду знає, що не завжди вони роблять свій вибір, швидше виконують волю батьків…Ось тому їм і важче влаштуватися в житті, зробити правильний вибір. Хвилює її і проблема спілкування та догляду з онкохворими, бо доводилося боротися за здоров’я мами чоловіка…
 
Людмила Федотова вже має певний багаж і життєвий досвід з яким охоче може поділитися. Разом з чоловіком вони закінчили Духовну академію при одному храмі. Разом писали дипломну роботу про відкриття соціального центру в Ірпені. З Віктором ведуть проект «Анатомія шлюбу». Вона мріє працювати з молоддю, молодими сімейними парами. У неї є чудовий досвід: проводить тренінги з особистого зростання.
 
…Людмила з Віктором люблять подорожувати, відкривати нові країни і міста. Не так давно Людмила стала на лижі! Пристрасть читання літератури лише збільшується. Як і більшість жінок, любить пекти, в'язати гачком, вишивати… До слова, весільного рушника, як і годиться, вишивала сама. Людмила вірить в свою долю.
 
Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

СВІТЛАНА ТЕСЛЕНКО: «ЩАСТЯ – ВОНО ПОРУЧ!»

СВІТЛАНА ТЕСЛЕНКО: «ЩАСТЯ – ВОНО ПОРУЧ!»

Зі Світланою Тесленко, яка народилася й живе у селі Юрченкове, що на Харківщині, мене познайомила Світлана Винограденко, землячка моєї героїні, а нині голова правління Міжнародної благодійної організації «МОЗІРОН».

Світлана Тесленко вже ось п'ятнадцять років очолює сільський Будинок культури. – Робота там на високому рівні! А все тому, що Світлана – незвичайна жінка. Її не просто люблять – її обожнюють в селі. Про роботу сільського клубу знають далеко за межами району. Дуже хочу, щоб про неї довідалося більше людей…

Але ж як мене приємно здивувала розмова зі Світланою Тесленко. Зазвичай, мої герої починають розповідати як вони люблять свою роботу. Як мріяли стати… А тут дзвінкий і радісний голос видав у трубку наступне:

– А, знаєте, я щаслива жінка! Я маю чудового чоловіка Олександра й прекрасну сім’ю. У нас двоє дітей: син Володимир і донечка Наталя. А ще маємо невістку і двох онуків!

…Світлана щиро розповідала як закохалася в Олександра, як він відповів їй взаємністю, як зуміли вони зберегти це щастя любові. А коли людина щаслива - вона щаслива в усьому! Вона залюбки йтиме на роботу й випромінюватиме те сонце і тепло, ділитиметься з ближніми. Вона намагатиметься робити світ кращим і добрішим.

Світлана спланувала свою роботу так, аби охопити всі вікові версти населення. Наприклад, в полі зору малеча. В дитячому садку дітки вже знають і чекають, що до них перед Новим роком прийде Святий Миколай з подаруночками. А це віднедавна найменшенькі готуються до неймовірного свята - «Міс» та «Міні Міс» Юрчаночка! Старшокласники готуються до КВК, проводять бали-маскаради. Не забуває Світлана Тесленко і про дозвілля людей старшого покоління. Особливо це відчувалося ось у ці травневі дні. Не оминули увагою матерів, ветеранів. До Дня Перемоги реконструювали пам’ятник визволителям села, поклали квіти, запалили «Свічку пам’яті», згадали поіменно. На сцені Будинку культури влаштували конкурс учасників художньої самодіяльності.

Зараз, коли все убралося у цвітіння: п’янить ароматом бузок, палають полум’ям тюльпани, голубіють іриси… Саме зараз час провести конкурс на кращу садибу «Моя садиба – це квітучий рай!»

Світлана Тесленко ділиться найпотаємнішим:

– Знаєте, зазвичай я завжди люблю людей чимось дивувати, радувати, влаштовувати свята… А тут оце друзі влаштували й для мене незабутній день: написали сценарій до мого ювілейного дня народження! До сліз зворушливо й незабутньо.

А воно в житті, мабуть так і є: як ти до людей, так і вони до тебе. Я із захопленням слухала обох Світлан, яких мені послав Всевишній: Винограденко й Тесленко. Вони щасливі й успішні жінки. У них є спільний індекс щастя – чудова сім’я – їхній власний маленький світ. І, не випадково пригадався Лев Толстой, який починає свій роман «Анна Кареніна» фразою, що стала крилатою, -  «Все счастливые семьи похожи друг на друга…» Та це не означає, що існує якийсь шаблон щасливих сімейних відносин. Єдине, що об'єднує всі щасливі сім'ї - це розуміння, повага та підтримка між її членами. І саме в цьому, мабуть, універсальний рецепт сімейного щастя для всіх.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

АЛЛА ОМЕЛЬЯНЕНКО: «САМА ПРАЦЮЮ Й ІНШИХ ЗАОХОЧУЮ!»

АЛЛА ОМЕЛЬЯНЕНКО: «САМА ПРАЦЮЮ Й ІНШИХ ЗАОХОЧУЮ!»

 

АЛЛА ОМЕЛЬЯНЕНКО: «САМА ПРАЦЮЮ Й ІНШИХ ЗАОХОЧУЮ!»

Є на карті України така адреса – селище міського типу Білий Колодязь.
Це у Вовчанському районі, що на Харківщині. Селище минулого року відсвяткувало 225-річчя.
А в тому селищі – чудовий культурний осередок – Будинок культури. Там по-справжньому вирує життя! Бо ось уже другий десяток років очолює його завідуюча й художній керівник – Алевтина Василівна Омельяненко.
– Взагалі-то в селі мене всі називають Аллою Василівною, хоч за паспортом я Алевтина, -
розповідає сміючись. – Така собі історія вийшла, коли ще навчалася: моє ім’я почали перекручувати як-то часом буває…От я й вирішила далі називатися Аллою.
Та ім’я й справді не відіграло ролі в її бурхливому житті. А втім – хтозна.
Куди тільки не закидала її доля. У Пскові закінчила факультет іноземних мов. Призначення отримала у глибинку…Багато років працювала в Харкові. Викладала англійську мову. Вона настільки активна, працьовита й ініціативна жінка, що її ім’я знають практично всі педагоги. Зрештою, чоловік таки вмовив повернутися в рідне селище.
Частенько розповідав дружині про чудові ранки, росяні стежки…Як заворожуюче співають птахи… На жаль, чоловік уже відійшов в інші світи, а невгамовна Алевтина Василівна продовжує працювати. Робота її рятує, надихає.
– Здається, в школі доля мене звела зі Світланою Винограденко, - згадує в розмові Алевтина Василівна. – Я люблю таких активних людей як Світлана, бо й сама така.


Я нікому не даю спокою: сама працюю й інших заставляю! Так цікавіше жити!
Та й справді – життя у Білому Колодязі цікаве й активне. Щоп’ятниці й щосуботи у Будинку культури проходять культурно-розважальні вечори відпочинку для молоді.
Музично-танцювальні вечори зближують, об’єднують людей різного віку. Немає в селі людини, яка б не читала художніх творів, не співала пісень… Для цього Алевтина Василівна створила художньо-літературний гурток. Саме цей гурток є основою для проведення театралізованих вистав, свят, літературних конкурсів…
Щочетверга і щонеділі до клубу поспішають ті, хто не байдужий до спорту і танці в на заняття у клуб «Прайз», який веде Наталія Василівна Головніна.
– Це не просто вид спортивного танцю – це значно більше, розповідає  Алевтина Василівна. – Це стиль життя, одягу, поведінки…
Вона й справді не байдужа людина. Коли ще працювала в школі, швидко й непомітно «перевзула» педагогів з кімнатних капців у туфлі на каблуках.
А оце нещодавно з подругами відвідали у Харкові магазин «Слобожаночка» й прикупили собі стильні, вишиті сукні!
Добре знають у селищі та й за його межами вокальний ансамбль «Біляночка» (керівник Любов Іванівна Коваленко), гурток народного танцю «Барвінок» (керівник Любов Сергіївна Горіна). Популярністю користується студія гітари
(керівник Олександр Шабалтас). Власне, кожен знайде для себе розвагу чи заняття: шахи, шашки, настільний теніс, фітнес.
До речі, фітнесом займається і наша героїня.
Є у Алевтини Василівни ще одна пристрасть – гурток квітникарів-любителів!
Уявіть собі селище з тринадцятьма розкішними клумбами!
– Ми навіть Диплом отримали як переможці конкурсу-огляду «Квітучий край» у номінації «Краща клумба», - не вгаває розповідати Алевтина Василівна.
– Вона така! Невгамовна! Сама активна й інших заохочує, - розповідає
Світлана Винограденко, голова правління Міжнародної громадської організації «МОЗІРОН»,
землячка Алевтини Василівни. – Ми обидві любимо людей, любимо приносити користь.
На цьому й порозумілися.
…Кубки, Дипломи, грамоти займають почесні місця у Будинку культури. А у «Гостинній хаті» зібрані найкращі фрагменти декорацій, створені руками селищних умільців.
І знали б ви, шановні читачі, скільки років цій невгамовній жінці, яка без упину працює сама й запалює інших. У березні виповнився 71 рік!
А завзяття й енергії вистачить ще на багато справ.
– Я готую собі вже заміну, – розповідає Алевтина Василівна, – хоч мене ніхто й не відпускає…Все просять ще попрацювати. Та й сама я чи зможу без активного життя!
Ось як треба любити життя, улюблену справу, ближніх своїх.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

Прыг: 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13
Скок: 10 20 30

TRANSLATE

май, 2017

пн вт ср чт пт сб вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Всякие наглядности: