Размер шрифта:

'МОЯ ДИТЯЧА МРІЯ – МАТИ КНИГУ З АВТОГРАФОМ'

СВІТЛАНА ВИНОГРАДЕНКО: «МОЯ ДИТЯЧА МРІЯ – МАТИ КНИГУ З АВТОГ

СВІТЛАНА ВИНОГРАДЕНКО: «МОЯ ДИТЯЧА МРІЯ – МАТИ КНИГУ З АВТОГРАФОМ – ЗДІЙСНИЛАСЯ!»

Світлана Винограденко – міжнародний консультант з питань здоров'я, бізнесу, життєдіяльності людини, кандидат психологічних наук, громадська діячка.Окрім того Світлана – прекрасна дружина, мама чотирьох чудових дітей, вірна й надійна подруга, цікава співрозмовниця. Серед багатьох захоплень і хобі, Світлана любить книгу.

- Колись в дитинстві, - розповідає Світлана, я зачитувалася книжками Ганса Крістіана Андерсена. Я потрапляла під вплив його казкових героїв, розчинялася в тих історіях… Часом мені кортіло зустрітися з письменником і розпитати про певні деталі і, власне, як народжуються його історії, де  і як живуть казкові герої.  А ще, не повірите, – мені хотілося мати книжку з автографом.

В дорослому житті Світлані Винограденко пощастило. Завдяки активності й комунікабельності, доля зводить її з різного роду діяльностей людьми: художниками, письменниками, акторами. Ось і цього разу до неї на гостину завітали народний художник України, лауреат національної премії України імені Тараса Шевченка, директор видавництва «Криниця» Леонід Андрієвський, заслужений журналіст України, письменник Микола Махінчук, приятелька й однодумниця Тетяна Долінська.

Що об’єднало й звело цих людей –  розмова в сьогоднішньому інтерв’ю.

  • Цього разу, пані Світлано, у Вас такі чудові гості – письменники, журналісти. Що звело Вас із ними?
  • Насамперед, любов до книги. Свого часу я познайомилася  з прекрасним всесвітньо відомим знавцем екслібрису – Петром Нестеренком. Ми вже розповідали про нього. Тоді мені хотілося, щоб якомога більше людей дізналися про цю людину, відкрили для себе митця. Згодом я познайомилася з Леонідом Адрієвським. Коли вперше побачила у видавництві «Криниця» гори книжок, які так потрібні читачам, а дороги до них не знаходять, одразу почала думати й шукати вихід із ситуації. Перше, що зробила: зателефонувала в бібліотеки й поцікавилася, коли останнім часом поповнювалися їхні фонди. Відповідь була невтішною. А мою пропозицію – отримати нові надходження зустріли позитивно. На допомогу прийшла приятелька Тетяна Долінська. Вона одразу ж погодилася викупити трохи книжок й переслати їх до бібліотек. Згодом заохотила ще своїх друзів, яким не байдужа книжка. Перші закупи книжок робили на 5-10 тисяч гривень й надсилали у бібліотеки. А знаєте як здорово чути приємно стривожених і вдячних бібліотекарів!
  • Вже не раз чула, що Ви закуповуєте книжки у видавницві «Криниця» й даруєте їх у шкільні, сільські бібліотеки. Нещодавно передали книжки до Музею української пісні, яким опікується заслужена артистка України Руслана Лоцман…
  • Є таке. Люблю співачку Руслану Лоцман за її голос, пісню, прекрасні проекти. А чудова книжка «Пісенний вінок. Українські народні пісні» чи не найкращий подарунок для Музею пісні. Бачили б ви як раділи цьому збірнику у школах! Не завжди вчителі можуть дозволити собі таку просту розкіш. Зовсім недавно повернулися з Новоград-Волинського. Там залишили книжки Новоград-Волинському літературно-меморіальному музею Лесі Українки, а також подарунки отримали й 50 учасників пісенного конкурсу.
  • Якщо правильно розумію, Ви вирішили підтримати видавництво «Криниця»?
  • І не тільки. Звісно, викупивши книжки у видавництві,насамперед це плюс для видавця, а тим часом збагачення для тих, кому саме потрібна книжка. Але тут є й продовження, свого роду – гармонія. За виручені кошти видавець планує  видати знакову для України й українців книжку «І оживе добра слава, слава України. Шевченкіана в екслібрисі» ( упорядник Петро Нестеренко). У цьому щедро ілюстрованому виданні вперше на рівні культурологічного дослідження висвітлюється столітня історія Шевченкіани в екслібрисі. У книзі буде представлено близько тисячі екслібрисів. Це видання стане у пригоді багатьом. Мені приємно, що співпраця з Петром Нестеренком і Леонідом Андрієвським продовжується. Радію, що в тих сторінках буде вклад і моєї родини Винограденків.
  • Так, мені відомо, що завдяки Вашій участі, благодійності це видання невдовзі побачить світ…
  • Так, але й не тільки наша родина причетна до цього унікального видання. Фінансову підтримку також надавали Ірина Бандурко, Юлія Бурбеза, Тетяна Долінська, Ксенія Дубенська, Ігор Когут, Юлія Шепілова, родини Бібік – Тетяна та Ігор, Кукурудз – Олена та Назар, Павлових – Соня та Віктор з Києва, Ірина Бандурко з Харкова, Анатолій Бойко з Одеси. Душу гріє те, що це все мої друзі. Друзі, які не байдужі до книжки. До речі, цей проект тривав 9 місяців. За цей період народжується дитина, а у нас народжується книжка – унікальне видання на очах!
  • Ви, до речі, увійшли до редакційно-художньої ради видання.
  • Так, це не тільки приємно, а й почесно. Колись я мріяла мати книжки з автографами, а сьогодні сама беру участь у їх створенні Це додає сил і наснаги. А найбільше мене тішать знайомства з новими творчими і небайдужими людьми. Ось і сьогодні з приємністю отримала книжку поезій з автографом від члена редакційної ради цього видання письменника Миколи Махінчука «Балади про справжнє».
  • У Вашій родині книжка на почесному місці?
  • Так, у нашій родині читають всі. А ще ми вважаємо, що книжка – найкращий подарунок. Довідавшись, що читає людина, ви відкриваєте ще одну її грань, вам є про що спілкуватися. В усі часи книжка була добрим порадником, скарбничкою знань.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

ТЕТЯНА ДОЛІНСЬКА: «ВИПАДКОВИХ ЗУСТРІЧЕЙ НЕ БУВАЄ»

ТЕТЯНА ДОЛІНСЬКА: «ВИПАДКОВИХ ЗУСТРІЧЕЙ НЕ БУВАЄ»

 

ТЕТЯНА ДОЛІНСЬКА: «ВИПАДКОВИХ ЗУСТРІЧЕЙ НЕ БУВАЄ»

Вони познайомилися не так давно, а дружба і спільні проекти вже можна класти на ваги. Тетяна Долінська йшла на консультацію до Світлани Винограденко. Світлана –міжнародний консультант з питань здоров'я, бізнесу, життєдіяльності людини, кандидат психологічних наук, громадська діячка.   Перед тим Тетяна почула багато добрих слів на адресу Світлани. Сумнівів майже не було. Кожна людина шукає не просто класного лікаря, перукаря, майстра, а й відповідно хочеться, аби спеціаліст був комунікабельним. Споріднені душі обов’язково мають зустрітися.

 –  Світлана мене зацікавила з першої зустрічі, - згадує Тетяна. – Складалося враження, що ми були давно знайомі, а та перша зустріч просто мала відбутися рано чи пізно, бо як інакше. У нас одразу виявилося багато спільних інтересів. Ми однаково любимо людей і книжки. А вже коли заговорили про книжки…

Тетяна, власне, серед книжок і виросла. Так сталося, що її бабуся працювала в літературному фонді України. Отож, частенько автори дарували книжки, багато дефіцитної літератури купували в обмін на макулатуру, передплачували…Взагалі, про бабусю і своє родове коріння, Тетяна готова розповідати довго, захоплено й цікаво.

Свого часу проекти Світлани й Тетяни мали подібні назви. Принаймні слово «добро» завжди звучало на вустах в обох. Світлана Винограденко розповіла Тетяні про свій черговий проект, про видавництво «Криниця» Леоніда Андрієвського, про те, що готується книжка «І оживе добра слава, слава України. Шевченкіана в екслібрисі» ( упорядник Петро Нестеренко). Ну і як не погодитися на участь у такій доброчинній акції? Тетяна одразу дала згоду. Бо створення книги – це прояв добра. Це – знання. Книжки читають дорослі і малі.

  • Я взагалі стою на тому, що людей потрібно повертати до книжки. Звичайної паперової книжки. Тим більше, що років сім тому ми вже проводили подібний проект. А тут ще у нашій благодійній організації були невикористані цільові кошти. Ось і вирішили перерахувати їх на добру справу. До речі, в процесі я дізналася, що таке екслібрис! Це неймовірно цікаво і потрібно. А ще – за щастя познайомитися з творчими людьми.

Сподобалася Тетяні й запроваджена Світланою ідея: «П’ятниця – день подарунків!» Вона давно, власне, цим займалася. Так віддавна було заведено у їхній родині: не залишатися байдужим до ближнього. Спостерігала, як ще бабуся й мама допомагали тим, хто того потребував: комусь купили ліки, комусь речі передали. Прийшла до висновку, що десятину варто віддати на благодійність. Згодом і сама зареєструвала  благодійний фонд «SmartAngel» (Розумний Ангел). В основному допомагала дітям, людям старшого віку.  Тетяна приводить приклади, але не вважає, що це потрібно озвучувати. Вона скромна й відповідальна. Добродійність в тому й полягає, що добро краще робити без оголошень, не чекати похвали й віддяки.

На дозвіллі Тетяна Долінська записує неймовірно цікаві й фантастичні історії. Мені особисто сподобалася «Історія про смажений вітер». А ще вона любить мандри й здоровий спосіб життя.

Доля не випадково зводить людей, щоб вони спілкувалися, знаходили спільну мову й творили Добро.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

 

Добавить в закладки и поделиться:

ПІСНЯ ОБ’ЄДНУЄ Й НАДИХАЄ

ПІСНЯ ОБ’ЄДНУЄ Й НАДИХАЄ

 

 

В останній день вересня у товаристві «Знання» України стартував новий проект – розпочало роботу комунікативне кафе. На першому засіданні відбулася зустріч-дискусія «Пісня об’єднала нас».На зустріч прийшли: ініціаторка створення Музею української пісні заслужена артистка України Руслана Лоцман, народна артистка України Валентина Ковальська, члени розмовного клубу «Українські посиденьки», представниці клубу «Співуча родина» лауреатки міжнародних і всеукраїнських конкурсів сестри Галина і Людмила Турчак.
Родзинкою заходу стали учасниці співочого клубу "Біляночка" Наталя Худікова, Інна Якушевська, Світлана Головньова. Вони приїхали до столиці
селища  Білий Колодязь, що на Харківщині, завдячуючи своїй землячці, громадській діячці Світлані Винограденко.

Всі учасниці народилися й виросли в рідному селищі. З дитинства співали. Співали для себе і рідних. Згодом зрозуміли, що потрібно підтримати у співі своїх мам і бабусь, аби пісня не вмерла, аби не зникли мелодії рідного краю.

Світлана Головньова працює на місцевому цукровому заводі. Співає з дитинства, а ось до гурту доєдналася лише півроку тому.

– Прийшла підтримати наших бабусь, - розповідає Світлана. – Мені подобаються веселі, життєрадісні й стверджуючі пісні. Вдома співаємо сучасних пісень  разом з одинадцятирічною  донечкою. Пісня для мене – це настрій, висловлювання своїх почуттів. Аби люди більше співали, вони були б добрішими, щедрішими. Про те, що приїду до Києва, навіть у сні не могла наміряти. Це все заслуга нашої чарівниці землячки Світлани Винограденко.

Світлана Винограденко вже багато років, як випурхнула з Білого Колодязя. Всього досягала своїм власним досвідом і клопіткою працею, аби жити й працювати в столиці. Сьогодні вона відома як міжнародний консультант з питань здоров’я, бізнесу, життєдіяльності людини, кандидат психологічних наук, громадська діячка. Світлана залюбки підтримує тих, у кого бачить іскру Божу. Вона готова підкласти руки, аби людина повірила й пішла своїм шляхом. В комунікативному кафе Світлана розповідає: «Щоп’ятниці я роблю посильні подарунки для тих, хто того потребує. Якось раніше я звернула увагу на чудову співачку, заслужену артистку України Руслану Лоцман. Вирішила ж неодмінно підтримати її у добрій справі – створенні Музею української пісні. Отож, викупила книги «Пісенний вінок» та інші  у видавництві «Криниця» і презентувала пісенному фонду під час зустрічі в комунікативному кафе товариства «Знання» України. А цієї п’ятниці вирішила зробити подарунок не тільки для дівчат-односельчан, а подумала й про те, щоб кияни й гості столиці послухали пісню й виконавців з села».

Інна Янушевська працює помічником вихователя в місцевому ліцеї. Також співає зі школи. «Зараз для мене пісня – це крик душі. Це подих, настрій. Люблю співати душевні пісні, особливо про маму, - розповідає Інна».

Наталя Худікова має чудову родину, двох дорослих донечок. Вона домогосподарка. Сама ж Наталя зізнається, що півтори доби не спала – з такою радістю зустріла звістку про візит до Києва. «Нас так надихнула Світлана Винограденко. Коли б ми мали можливість не тільки спілкуватися, фотографуватися, а й співати разом з народною артисткою України з тріо «Золоті ключі» Валентиною Ковальською, заслуженою артисткою України Русланою Лоцман. Ця поїздка нас надихнула, вселила віру, що українська пісня звучатиме від сходу до заходу, від півдня до півночі».

– Я зрозуміла, що це потрібно зробити, –  розповідає Світлана Винограденко. – Хочу, щоб люди, які ще не співають – долучалися до співу. Це важливо. Важливо, щоб пісня з хутора, з села долинала й до столиці. Люди в селі тяжко працюють, вирощуючи овочі й фрукти, пораючи господарство, а потім ще й долають кілометри, аби зібратися для співів. Зараз у гурті співає 23 чоловіки. Музею української пісні бути».

Молоді й симпатичні жінки мають багато домашньої роботи: попорати господарство, зібрати урожай на городі, доглянути дітей…І все ж знаходять час на співи. Бо пісня – звеселяє, окрилює, підносить, дає надію, що все у нас буде добре. Пісня об’єднує

нас.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Фото авторки

Добавить в закладки и поделиться:

Прыг: 01 02 03 04 05 06 07 08 09 10
Скок: 10 20 30 40 50 60 70

TRANSLATE

январь, 2019

пн вт ср чт пт сб вс
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      

Всякие наглядности: