Размер шрифта:

СВІТЛАНА ТЕСЛЕНКО: «ЩАСТЯ – ВОНО ПОРУЧ!»

СВІТЛАНА ТЕСЛЕНКО: «ЩАСТЯ – ВОНО ПОРУЧ!»

Зі Світланою Тесленко, яка народилася й живе у селі Юрченкове, що на Харківщині, мене познайомила Світлана Винограденко, землячка моєї героїні, а нині голова правління Міжнародної благодійної організації «МОЗІРОН».

Світлана Тесленко вже ось п'ятнадцять років очолює сільський Будинок культури. – Робота там на високому рівні! А все тому, що Світлана – незвичайна жінка. Її не просто люблять – її обожнюють в селі. Про роботу сільського клубу знають далеко за межами району. Дуже хочу, щоб про неї довідалося більше людей…

Але ж як мене приємно здивувала розмова зі Світланою Тесленко. Зазвичай, мої герої починають розповідати як вони люблять свою роботу. Як мріяли стати… А тут дзвінкий і радісний голос видав у трубку наступне:

– А, знаєте, я щаслива жінка! Я маю чудового чоловіка Олександра й прекрасну сім’ю. У нас двоє дітей: син Володимир і донечка Наталя. А ще маємо невістку і двох онуків!

…Світлана щиро розповідала як закохалася в Олександра, як він відповів їй взаємністю, як зуміли вони зберегти це щастя любові. А коли людина щаслива - вона щаслива в усьому! Вона залюбки йтиме на роботу й випромінюватиме те сонце і тепло, ділитиметься з ближніми. Вона намагатиметься робити світ кращим і добрішим.

Світлана спланувала свою роботу так, аби охопити всі вікові версти населення. Наприклад, в полі зору малеча. В дитячому садку дітки вже знають і чекають, що до них перед Новим роком прийде Святий Миколай з подаруночками. А це віднедавна найменшенькі готуються до неймовірного свята - «Міс» та «Міні Міс» Юрчаночка! Старшокласники готуються до КВК, проводять бали-маскаради. Не забуває Світлана Тесленко і про дозвілля людей старшого покоління. Особливо це відчувалося ось у ці травневі дні. Не оминули увагою матерів, ветеранів. До Дня Перемоги реконструювали пам’ятник визволителям села, поклали квіти, запалили «Свічку пам’яті», згадали поіменно. На сцені Будинку культури влаштували конкурс учасників художньої самодіяльності.

Зараз, коли все убралося у цвітіння: п’янить ароматом бузок, палають полум’ям тюльпани, голубіють іриси… Саме зараз час провести конкурс на кращу садибу «Моя садиба – це квітучий рай!»

Світлана Тесленко ділиться найпотаємнішим:

– Знаєте, зазвичай я завжди люблю людей чимось дивувати, радувати, влаштовувати свята… А тут оце друзі влаштували й для мене незабутній день: написали сценарій до мого ювілейного дня народження! До сліз зворушливо й незабутньо.

А воно в житті, мабуть так і є: як ти до людей, так і вони до тебе. Я із захопленням слухала обох Світлан, яких мені послав Всевишній: Винограденко й Тесленко. Вони щасливі й успішні жінки. У них є спільний індекс щастя – чудова сім’я – їхній власний маленький світ. І, не випадково пригадався Лев Толстой, який починає свій роман «Анна Кареніна» фразою, що стала крилатою, -  «Все счастливые семьи похожи друг на друга…» Та це не означає, що існує якийсь шаблон щасливих сімейних відносин. Єдине, що об'єднує всі щасливі сім'ї - це розуміння, повага та підтримка між її членами. І саме в цьому, мабуть, універсальний рецепт сімейного щастя для всіх.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

АЛЛА ОМЕЛЬЯНЕНКО: «САМА ПРАЦЮЮ Й ІНШИХ ЗАОХОЧУЮ!»

АЛЛА ОМЕЛЬЯНЕНКО: «САМА ПРАЦЮЮ Й ІНШИХ ЗАОХОЧУЮ!»

 

АЛЛА ОМЕЛЬЯНЕНКО: «САМА ПРАЦЮЮ Й ІНШИХ ЗАОХОЧУЮ!»

Є на карті України така адреса – селище міського типу Білий Колодязь.
Це у Вовчанському районі, що на Харківщині. Селище минулого року відсвяткувало 225-річчя.
А в тому селищі – чудовий культурний осередок – Будинок культури. Там по-справжньому вирує життя! Бо ось уже другий десяток років очолює його завідуюча й художній керівник – Алевтина Василівна Омельяненко.
– Взагалі-то в селі мене всі називають Аллою Василівною, хоч за паспортом я Алевтина, -
розповідає сміючись. – Така собі історія вийшла, коли ще навчалася: моє ім’я почали перекручувати як-то часом буває…От я й вирішила далі називатися Аллою.
Та ім’я й справді не відіграло ролі в її бурхливому житті. А втім – хтозна.
Куди тільки не закидала її доля. У Пскові закінчила факультет іноземних мов. Призначення отримала у глибинку…Багато років працювала в Харкові. Викладала англійську мову. Вона настільки активна, працьовита й ініціативна жінка, що її ім’я знають практично всі педагоги. Зрештою, чоловік таки вмовив повернутися в рідне селище.
Частенько розповідав дружині про чудові ранки, росяні стежки…Як заворожуюче співають птахи… На жаль, чоловік уже відійшов в інші світи, а невгамовна Алевтина Василівна продовжує працювати. Робота її рятує, надихає.
– Здається, в школі доля мене звела зі Світланою Винограденко, - згадує в розмові Алевтина Василівна. – Я люблю таких активних людей як Світлана, бо й сама така.


Я нікому не даю спокою: сама працюю й інших заставляю! Так цікавіше жити!
Та й справді – життя у Білому Колодязі цікаве й активне. Щоп’ятниці й щосуботи у Будинку культури проходять культурно-розважальні вечори відпочинку для молоді.
Музично-танцювальні вечори зближують, об’єднують людей різного віку. Немає в селі людини, яка б не читала художніх творів, не співала пісень… Для цього Алевтина Василівна створила художньо-літературний гурток. Саме цей гурток є основою для проведення театралізованих вистав, свят, літературних конкурсів…
Щочетверга і щонеділі до клубу поспішають ті, хто не байдужий до спорту і танці в на заняття у клуб «Прайз», який веде Наталія Василівна Головніна.
– Це не просто вид спортивного танцю – це значно більше, розповідає  Алевтина Василівна. – Це стиль життя, одягу, поведінки…
Вона й справді не байдужа людина. Коли ще працювала в школі, швидко й непомітно «перевзула» педагогів з кімнатних капців у туфлі на каблуках.
А оце нещодавно з подругами відвідали у Харкові магазин «Слобожаночка» й прикупили собі стильні, вишиті сукні!
Добре знають у селищі та й за його межами вокальний ансамбль «Біляночка» (керівник Любов Іванівна Коваленко), гурток народного танцю «Барвінок» (керівник Любов Сергіївна Горіна). Популярністю користується студія гітари
(керівник Олександр Шабалтас). Власне, кожен знайде для себе розвагу чи заняття: шахи, шашки, настільний теніс, фітнес.
До речі, фітнесом займається і наша героїня.
Є у Алевтини Василівни ще одна пристрасть – гурток квітникарів-любителів!
Уявіть собі селище з тринадцятьма розкішними клумбами!
– Ми навіть Диплом отримали як переможці конкурсу-огляду «Квітучий край» у номінації «Краща клумба», - не вгаває розповідати Алевтина Василівна.
– Вона така! Невгамовна! Сама активна й інших заохочує, - розповідає
Світлана Винограденко, голова правління Міжнародної громадської організації «МОЗІРОН»,
землячка Алевтини Василівни. – Ми обидві любимо людей, любимо приносити користь.
На цьому й порозумілися.
…Кубки, Дипломи, грамоти займають почесні місця у Будинку культури. А у «Гостинній хаті» зібрані найкращі фрагменти декорацій, створені руками селищних умільців.
І знали б ви, шановні читачі, скільки років цій невгамовній жінці, яка без упину працює сама й запалює інших. У березні виповнився 71 рік!
А завзяття й енергії вистачить ще на багато справ.
– Я готую собі вже заміну, – розповідає Алевтина Василівна, – хоч мене ніхто й не відпускає…Все просять ще попрацювати. Та й сама я чи зможу без активного життя!
Ось як треба любити життя, улюблену справу, ближніх своїх.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Добавить в закладки и поделиться:

Ровняемся на 'СИЛЬНЫХ ДУХОМ'

Познайомилися ми з Оленою Олексіївною близько 4-х років тому, коли відвідали її з групою подруг-волонтерів з Федерації жінок за мир у всьому світі. Під час першого приїзду до Олени Олексіївні ми були вражені, побачивши її, прикутою до ліжка, ледве стримували себе, щоб не заплакати.

З 5-ти років у Олени стала прогресувати хвороба ДЦП. Маленькою дівчинкою Олена Олексіївна перенесла 12 операцій і внаслідок цього стала практично паралізована. Здавалося б, переживши стільки випробувань, вона могла б впасти у відчай: адже Олена могла лежати тільки на животі, ноги були знерухомлені, руки зігнуті. Але вон прийняла рішення: закінчити з оперативним лікуванням і продовжувати навчання в школі, тому що не бачила поліпшення свого стану.

Навчалася Олена вдома, домоглася, щоб до неї додому приходили вчителі, перебуваючи в лежачому стані, вона здавала випускні іспити. Можна було б закінчити своє навчання, але Олена вирішила продовжити освіту у ВНЗ. Вона вступає на факультет іноземних мов в інститут ім. Горького (нині Драгоманова). Так само лежачи на ліжку, вона запрошує до себе викладачів, які приймають у неї іспити. Одночасно Олена Олексіївна викладає на дому. У 1978 році знову вступає на філологічний факультет. Звичайно, складно навіть уявити, яким чином Олені Олексіївні доводилося вмовляти викладачів ВНЗ приймати у неї іспити, але, приїхавши до неї, бачачи її завзятість і хороші знання, ті здавалися. Все життя Олена Олексіївна намагалася бути корисною. Її педагогічна робота дозволяла бути в реальному житті, вона спілкувалася з великою кількістю людей, молоді і відчувала себе в потоці життя. Це було велике подолання самої себе.

Читать полностью

Добавить в закладки и поделиться:

Прыг: 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15
Скок: 10 20 30 40 50 60 70

TRANSLATE

сентябрь, 2017

пн вт ср чт пт сб вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

Всякие наглядности: