Размер шрифта:

Захід сонця

Захід сонця

… До чого ж гарно було ввечері на нашому сільському ставку. Ці місця й вдень неперевершені: зелені схили пасовиськ навколо ставка, ліси ваблять таємничістю і прохолодою; але саме наприкінці дня краєвиди так западають у душу. 

Спершу небо злегка темніє та риба перестає вигравати біля берегів, сяючи на сонці лускою. Згодом завмирає усе живе в навколишньому лісі. З села не доносяться вигуки дітей, мукання корів та гавкіт собак.

Потім сонце повільно осідає за ліс, за село, залишаючи багряні відблиски на спокійній воді. Так і хочеться попливти за сонцем, на хмарці чи зірваному листочку полетіти у незвідану країну, де сонечко ніч проводить …

 
Купаю погляд у різнобарвному небі, відчуваючи магію цієї миті, коли до настання темряви залишається зовсім трохи і останнє денне тепло ще м’яко огортає квіти, озеро і мене, самотню постать, яка захоплено завмерла в останніх променях сонця.
 
Нарешті ніч. Тиша. Темрява. Тихенький плескіт води – то прокинувся вужик, якого вдень майже неможливо помітити, бо ховається він на стовбурах дерев, які стоять у воді, і, завмерши, чекає тиші і спокою.
 
Дивлюся на квіти: вони позасинали, стуливши пелюстки. Тихенький лагідний вітерець гойдає високу траву на схилах пагорбів. Усе, що ще півгодини тому було різнокольорове, тепер сіре або чорне.
 
Небо вкрите ясними зірочками. Он одна блимнула, підморгнувши з височини. Проводжу між сяючими холодними вогниками уявні лінії і бачу котячу мордочку, листок, краплю води. То не сузір’я, то моя дитяча уява. Зараз розумію, що бачила усі ті кумедні обриси лише тому, що дуже хотіла їх побачити, а насправді їх немає. Але яке це мало тоді значення! ...
 
Шурх – шурх. Сколихнулися трави. Мабуть, миша пробігла.
 
Тоді, у дитинстві, я не знала, що все на світі підпорядковується якимось законам. Для мене усе мало інше, зовсім не наукове значення. Та й саме слово «наука» було загадковим і навіть трохи моторошним. Ось і у вітрі я вбачала дмухання старого діда на сонце - вогонь, туман був сивою бородою того самого дідуся. Якщо йшов дощ, дід плакав через свою самотність. Ніч – старий ліг спати і загасив своє небесне багаття, а диск сонця поплив у свою країну. Багато що тоді зводилося до того діда, який був для мене володарем природи. Та й зараз цікавіше думати, що дідусь загадковий існує …
 
Сон, помічник володаря природи, сипонув мені в очі диво – попіл, і мені одразу закортіло спати. Хитаючись, я підійшла до нашого намету, що стояв біля самісінького ставка. Просковзнула до батьків, які давно спали, згорнулася калачиком. Поволі поринула у сон, знаючи, що завтра прокинусь з першими промінчиками сонця і почнеться новий, сповнений пригодами та цікавими відкриттям, день.
Бевз Іріна

Добавить в закладки и поделиться:

Комментарии к этой заметке больше не принимаются.


TRANSLATE

сентябрь, 2013

пн вт ср чт пт сб вс
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30            

Всякие наглядности: