Размер шрифта:

Шкільною родиною - до розбудови нової України

Шкільною родиною - до розбудови нової України

 Передмова  до позитиву

   Завдяки  випадковій зустрічі з унікальною людиною ( при цьому беремо до уваги, що випадковостей не буває)  всередині січня 2015 р. зуміла побувати  в унікальному  освітньому колективі. Це  Київська середня  iкола  №113з технологічним таспортивним ухилом. Все, що роблять в цій  школі  освітяни саме в ці  драматичні  для країни дні тайв попередні роки, вселили  позитив, оптимізм, якими і хочу поділитися  з вами, шановні читачі.

 
  За кілька годин візиту сплинула  на  поверхню моєї  свідомості  віра, що Україна  стане такою, якою хоче бачити її  народ, де бодай  в майбутньому  пануватиме справедливість. Україною, збереженою її  глибинним  корінням: влада громади, християнська  мораль, пріоритетвіками сформованого способу життя  на основі  альтруїзму,  адаптація прекрасних  народних  невмирущих звичаїв.
 ( До слова, спосіб  древньої  української толоки  демонструють  нині волонтери, які утримують наших воїнів ,  нашу  Армію позахисту  Батьківщини). Саме соками  цього коріння   живлять  своїх учнів - вихованців   педагоги школ и-113. Це  любов до землі, місця, краю, де тинародився. Це знання та повага до її  історії. Це бажання  зберегти в  серці своє, національне, опираючись  зденаціоналізованій  глобалізації.  Всього  30 вчителів  виховують та навчають тут  400 учнів. Але ця школа  може стати зразковим  патріотичного  виховання. І не тільки. Її суттєва перевага перед мега-школами та  гучнозвучними  гімназіями  в тому, що цепорівняно  невелика громада ( раніше вживалося«колектив»). Тут вчителі,  батьки , діти добре  знають одне одного, співпрацюють, називаючи  себе ШКІЛЬНОЮ  РОДИНОЮ.А школа це їх спільний  ДІМ, який  вони  разом утримують і  куди хочеться  приходити , як до гостинної оселі з хлібосольним господарями.  Відчула це на собі.
 
«Мозірон»  та  Шкільна родина . Співпраця
 
    Напевне відчула  це кілька років тому і та згадана унікальна жінка  - Світлана Винограденко, яка і привела мене в цю школу 15 січня , заінтригувавши: «Хочете познайомитисяз музеєм  однієї української сільської  родини Коломицької, що в школі №113?»  -  « Хотіла  б. Але це ж така далечінь – Красний хутір,  окраїна Києва?» - нерішуче відповіла Світлані . – «Як ви можете таке говорити?  Яка окраїна? Це ж  Дарницький район столиці.  Ще з Княжих часів, коли каравани підходили  до  Києва ,то  на  цьому кордоні  падали  ниць і вручали дари за право ввійти у  місто. Звідсіля – «Дарниця» (місце  дарунків) ...  Тут  ще тоді починався Київ... Та й  дістатися  легко - станція метро « Бориспільська ». Умовила. Це  сталося ввечері, напередодні візиту наступного дня...
...А дружба Світлани з директором школи Наталією Щенявською,  організатором і завідуючою  цього музею  Тетяною  Коломицькоюта  й  зі всією Шкільною родиною розпочалася   кілька років тому. На базі спільних  суспільних зацікавлень  та доброчинної праці.  Світлана -  голова громадської «Міжнародної  організації за збереження і розвиток  народів» ( МОЗІРОН - це ініціали  назви організації).  Девіз  організації - «Роздай всім людямдобро» .  «Мозірон», її організатор  та лідер Світлана  Винограденко – це окрема варта уваги тема,до якої маю надіюповернутися іншим разом, а в  цій  ситуації для  мене була цікава  площина їх співпраці.  МОЗІРОН та  Школа-113   є партнерами (співпрацівниками- волонтерами)  на базі  спортивних ,екологічних  проектів  та  надання доброчинної допомоги.  Ще один приклад  девізу українських кооперацій «Свій- до свого - по своє».   Не тільки в практичному розрізі, а  в плані об’єднання людей  однієї групи крові,  людей,  які ,надаючи іншим допомогу, не   переслідують  корисливих цілей. Альтруїзм - їх  принцип. Неодноразово повторила Світлана:   кожен член нашого об’єднання – «це люди самодостатні» . Мається на увазі  професіонали середнього класу, які виділяють зі своїх заробітків частинку для допомоги іншим. Але  не тільки  матеріально, а й  конкретними діями, якщо статки не дозволяють. Як ось Вячеслав Маслов, якого Світлана запросила за фотографувати наш візит і фото  якого ви бачите в цьому матеріалі.«Допомагаючи іншим, ми  допомагаємо  самим собі». Сама  Світлана віддає повну «десятину» свого заробітку  на громадські справи.   Ось  і в цей візит   обіцяла   директору школи придбати   комп’ютер, як доброчинний внесок.( Вона – кандидат психологічних  наук, лікар-реабілітолог,  лікувальний масажист, консультант, а головне  людина , щедрої душі, відкритого серця, що вміє  найти спільну мову з  однодумцями - волонтерами   не тільки  Києва, України, а й поза її межами.А ще мати  чотирьох дітей, яких виховує з чоловіком за своїм  моральним кодексом). Троє  дочок – Катя, Юля та Анна – також  є волонтерами та прийшли  на цю зустріч.
 
Дещо із  результатів роботи Шкільної  родини та її очільників
 
      Такою ж є і  директор цієї школи Наталя Щенявська ,очолюючи її протягом десяти років  та більшість із підібраного нею педагогічного колективу.  Між іншим, це вона, опираючись на допомогу батьків, зуміла  у свій час захистити школувід  рейдерського захвату.  А щоб  оволодіти  методами   протидії  рейдерству  довелося «на ходу» дистанційно закінчити  Школу управління освітніх закладів.Це вона відгукнулася сім років тому на ідею ще однієї  ентузіастки педагога-організатора Тетяни Коломицької організувати в школі  музей українських старожитностей на базі експонатів  її родини. Наталя  Борисівна  моментально завбачила потенціальну корисність  втілення  ідеї у виховному процесі, дала «добро» і допомогу.
 
За кілька годин, проведених в школі, переконалася: тут працюють  неформально, з  повною віддачею, з душею. Результат – на поверхні . Кілька  прикладів:
 
    Переступивши поріг  школи – прозора скринька збору коштів для  нашої Армії. На видноті – виставка рукодільних праць учнів до Нового  року, але  із заданою темою « Єдина Україна у новому 2015 році». Шестикласник Микита зі  свої дідусем  лобзиком   вирізали   герб України... Так  захотіли  вони висловити  стан своєї душі під Новий рік. Але основні  дарунки ,виготовлені руками учнів, не на виставці, а пішли за призначенням – це  пошитих їх руками 43 пари теплих рукавиць  для  наших воїнів  та буржуйка , виготовлена дідусем учня 6-А класу Бондарця Валерія.
 
Наталя Борисівна  супроводжує нас зі Світланою  до  Музею – гордості  школи. По дорозі  на кожних  класних  дверях  бачимо  траурну листівку« Я- Волноваха» ( Як відомо, напередодні терористи   випустили снаряд у пасажирський автобус біля містечка Волноваха. Загинуло 12 цивільних та 20 поранено. Вся країна перейнялася  цією трагедією..)  На  стіні коридору - виставка  листів  учнів молодших  класів до Святого Миколая, написаних 19  грудня. Їх багато, але ні один із авторів  не попросив щось для себе.  Ось  кілька із них: «Прошу тебе, Святий Миколою,щоб в Україні  був мир,  а наш клас – найкращим у школі». Інший: «Святий  Миколаю!  Я тебе дуже прошу, щоб скоріше в Україні закінчилася   війна. Просить тебе Дмитро»  . « Я – Єва. Допоможи захистити мир, любов.  Щоб люди в усьому світі перестали воювати, не знищували все прекрасне..»   ( Цей найдовший лист вразив найбільше  глибоким, як для школярки, розумінням  глобальної проблеми)
 
  ******
 
       Всеукраїнська  Хвилина  пам’яті
 
Наша  екскурсія  переривається   траурною   «Хвилиною пам’яті».  Педагоги та учні зібралися разом ,приготували  лампадку. Ми, гості, приєднуємося. По  шкільному радіо звучать  зворушливе звернення завідуючої  шкільною бібліотекою, вчительки української мови Людмили Губань:
 
«Сьогодні, 15 січня 2015 року, всі міста, містечка, селища України вшановують пам'ять загиблих від рук терористів на Донеччині. Мільйони українців о 12.00 запалять свічки і хвилиною мовчання згадають про розстріляних, ні в чому не винних людей . 
 
Ми розуміємо, що сім'ї загиблих спіткало велике горе. Воно торкнулося і  кожного з нас, адже чужої біди не буває. Також розуміємо, що не повернемо вбитих, тому закликаємо всіх не залишатися байдужими та не бути осторонь трагедії.
 
Сьогодні люди гинуть у Волновасі, а завтра -  в інших містах.
 
Біда, якщо її не зупинити, й надалі стукатиме  у наші двері. Тільки разом, об'єднавшись, ми зупинимо загрозу рідній домівці.  Пам'ятаймо: «Я – Волноваха»
 
 Наталя Борисівна виголошує « Царство небесне та Вічну  пам’ять загиблим, а нашим воїнам  побажання живими повернутися  додому. Окремо адресує у це побажання двом співробітницям, рідні яких  воюють  на Донбасі.
 
Відбулося коротке знайомство із  педагогічним колективом. Через живу реакцію всіх на щойно подаровану Шкільній родині  авторський збірник статей«Еврика на все життя» повірила, що  його  читатимуть, а не покладуть як сувенір.
А ще по дорозі до  музею Наталя  Борисівна  з гордістю   показує...Спальню. Теж  особливе явище як  для невеличкої школи .  Тут  щоденно відпочивають  першокласники, які залишаються в школі у групі подовженого дня. Рожеве диво, зроблене також за допомогою  волонтерів: ліжечка виготовив сусідній завод «Південь»,  шафу -  скромний небагатий підприємець , а штори на вікнах- депутат...  А ще хтось подарував піаніно, тож тут ще й куточок  відпочинку. Отакі багаті на видумкита їх реалізацію педагоги у цій  школі  в  Красному  хуторі.
 
Скарби  шкільного  Музею   родини Гайових- Коломицьких  
 
 І ось головний  сюрприз  школи  -справжній  Музей  українських старожитностей. За невеликим  виключенням  майже всі  його експонати належать трьом - чотирьом   поколінням  родини Гайових, села Калита  Броварського  р-ну. Київської області, що за 50 км. від столиці. В цьому  селі  народилася   і педагог-організатор школи, викладач предмету «Християнська етика», автор ідеї створення музею, його хранитель та популяризатор  Тетяна Гайова- Коломицька.  З нею вже  щойно познайомилися: приваблива,мила,усміхнена, емоційна, дружелюбна,з рисами  обличчя типової  українки.
 
Переступивши поріг – сюрприз. Як для гостей. А  насправді -  доречна як для  цього музею демонстрація   всесвітньовідомого  нашого народного звичаю: зустрічати  гостей хлібом -сіллю. В старовинному українському  строї учениця 9-А класу Дарина ( як потім виявилося - донька  Тетяни)  вручає на рушнику мені – представниці  закордонної  української  преси - цієї ночі спечену  запашну  паляницю, супроводжуючи словами: «Гостей дорогих ми вітаємо щиро// Стрічаємо хлібом, любов’ю і миром//. Хай буде достатком та хлібом багата // Родина вся ваша і вся ваша хата!» А оскільки це ще Різдвяні дні,то Даринка  співає для  нас  колядку «Нова Радість встала». ( Наступного диякона  запрошена  для участі в концерті в приміщенні Київради)
 
...А далі – презентація експонатів та їх коментарідиректором  музею. Вражаюче! Скільки речей зібрано із сільського побуту!  Який неоціненний   скарб  містить він! А все почалося з того,  що десь біля десяти років тому, мати Тетяни – ІринаГнатівна  вручила їй  своє українське весільне  ( 1953р)   вбрання з проханням  зберегти його.  Частка його, а саме сукня та корсетка -  бабусі паніТетяни, а сорочку  вишивала мати в 50-ті роки минулого  століття. А  батько Володимир Петрович з таким же  проханням  виніс  в’язанку старовинних  церковних  книг 1840 року видання ( прадід був церковним дяком) . З цього і  почалося......Всі стіни Музею та долівка навкруги їх  заповнені  старовинними   речами побуту  та прикладного  мистецтва  (Див.фото тут) Потрапляєш в   атмосферу  села  кінця  ХХІ- початку ХХ  століть.
 
  В центрі  на окремому  столі – духовний скарб родини  - об’ємний  «Кобзар»  Тараса Шевченка 1939 р.  видання. « Мати знає багато  з «Кобзаря» і до нині,а я у важкі хвилини запалюю  лампадку і читаю,надихаючись і  вдихуючи його  запахи...» - каже  пані Тетяна.   А далі - по колу. Зупиняємося  лише  біля  деяких  експонатів. А  всіх- сотні...
 
На  видноті - виставка  подарованих  церковних книг... Фото  прабабусь Одарки і Мотрі..
 
... Довбанка (подарована дідом Наталії Щенявської) з липи для зберігання  меду (Вперше  взнаю, що діжечка  з липового  дерева не  забирає сторонні запахи і не віддає свої. Ось  чому в них  зберігають мед)
 
... Два корита ( ночви).  В одному - із верби,яка  вважається символом життя,купали діток. В другому- звичайному- прали білизну.
 
Діжка ( низька ,широка), в якій замішували тісто для хліба. Знаковадіжка,тому що  в ній   замішували тісто на  весільний коровай (1953)  матері  пані Тетяни.
 
...Ручна дерев’яна ступа, в якій збивали рослинне масло... (Це подарунок музею вчителя математики Петра Овсієнка)
 
 Личаки із лика, функція яких дуже оригінальна. Їх одягали на взуття , коли в болотах збирали ягоду морошку. В них не тонуть  у болоті, а взимку, обливши водою,  використовували як міні-лижі. Це подарунок вчительки початкових класів  Майї Головань.
 
 Далі -  фронтова  частина сільської печі з  залізною затулкою. Поряд -  рогачі,  лопата, якою «закидали хліб» на черінь для випічки. Аще бабусин  горщик - справжня реліквія, уже з дірочками зверху від старості і перев’язаний  бабусею дротом вверху по полив’яному обідку,щоб не розпався, щоб зберегти найдовше. Тут же -  рушник«утирач» зі скромною вишивкою, якому... 120 років!. Ним витирала господиня руки, пораючись біля печі. Це подарунок Музею  сім’ї   Винограденків з їх родинного спадку.
 
... Поряд  з піччю на  круці (від «крук»)  висить дитяча люлька, в якій  виколихали дітей  зо три покоління  родини Гайових,в тому числі і  пані  Тетяну. Справжня люлька, не муляж!... А щедва  «солом’яники»  - продовгуваті корзини, плетені із соломи.  Сюди хлібороби сипали посівне зерно, пасками  одягали на шию і  вручнузасівали  поля...
 
 ... І ще одна  унікальна, раритетна  річ - гордість Музею – справжня  «довга» ступа, яку,до слова, добре пам’ятаю зі свого  сільського дитинства.  Ступа,  в якій товкли  зерно для куті  ( обдирали  шкірку  з пшениці). В цій, - каже  Тетяна ,- товкли навіть  мак для куті. ( А ось у нас , на Вінниччині,  для маку вживалася макітра з макогоном). Ця ступа виготовлена дідом Тетяни Гнатом в кінці 30-х, уже після Голодомору і має свою унікальну долю. Коли їх село окупували  німці у Другу Світову війну, то спалили його вщент.  Селяни переховувалися в лісі до звільнення. А коли  бабуся Єфросинія (дід  уже загинув на той час) роздивлялася  згарище своєї хати, то під  кущем калини знайшла лише трішки пошкоджену,  але живу ось цю ступу.
 
 І центральний  збірний  експонат  Музею – Покутя – святе , почесне місце кожної сільської хати,яке  знаходилося за  столом  в кутку  під іконами. В  Музеї ж  Покуття  займає центральну стіну.  На ній  - дві ікони  під рушниками, походження яких невідоме. Це подарунок  вчителя математики цієї ж  школи ( до слова , з єдиним записом в трудовій книжці, коли поступив  сюди на працю) Петра  Овсієнка.  А під ними – ще один дарунок: невеличка стилізована іконка  святої Матері  авторства  Ірини- доброчинниці із організації  Світлани  Винограденко. Її  цінність  в тому, що  два роки  вона  «вимолювалася» в Київській Лаврі ( набирала  відповідну енергетику, яку випромінює тут, в  музейній кімнаті. Тут же  - Діду - великий сніп пшениці зібраний на обжинки. Його  приготував чотири роки тому  вже  покійний батько Тетяни  Володимир Гайовий.
 
 
****
 
Підсумовуючи:  важливо, що саме  тут  в цій  обстановці та атмосфері  відбуваються уроки  «Християнської  етики» для учнів 1-4 класів, які, повторююся, проводить  пані Тетяна (4, 5 години на тиждень). Розпочинають з  молитви « Отче  наш». А вивчають десять Божих заповідей  - моральний  кодекс поведінки і, звичайно,доступне для них вибране  із Біблії.Тетяна Володимирівна вміє покорити  дитячі душі  щирістю,  випромінюванням власної духовності, доступністю  викладу.
 
 І ще  одне важливе: цей музей, як висловилася пані Тетяна, « завжди живий», бо  кожної днини відкритий настіж, кожної  днини його відвідують учні, поодинці і групами, батьки гості.  Він настільки  унікальний, багатий  експонатами, своєю  енергетикою Добра і Любові, результатами  свого «життя» , що вартий  уваги   державних музеєзнавців , їх коментарів та популяризації на рівні столиці і навіть країни.
 
Низький уклін подяка та побажання, Многая  літа  Ірині  Гнатівній  Гайовій та її донці   пані Тетяні  за щедрі, збережені та подаровані  експонати для Музею. Які допомагають знати та цінити наші народні скарби, нашу історію, наша традиції. Щира подяка і  ентузіастам-організаторам  директору школи – пані Наталі та засновнику і керівнику музею пані Тетяні.
 
   І друге. Саме в стінах  цього Музею переконалася, що все, що робиться доброго, цінного для людей – це результат праці (внесків)  гурту, громади, громадської толоки. Це  результат  безкорисливого  внеску  кожного. Адже і організація  Хвилини пам’яті в цей  день, ісвіжоспечена паляниця,  і  кутя , і навіть  картопля гаряча на  швидкий полуденок і , нарешті, організація  цього візиту пані Світланою, і оперативна  організація прийому  пані Наталею - це і є  ідея  безкорисливої  віддачі себе іншим.   На якій  побудована  нині всеукраїнська  волонтерська праця. В піку ідеї «вільного ринку» :«Будь- якапраця має оплачуватисякуп’юрою». В піку сучасним  багатіям - товстосумам, які  тремтять  за  своїми мільярдами - мільйонами, як гобсеки.
 
 Стверджуємо, створюємо, укріпляємо місцеві громади
 
  І ще більшузагальнений  висновок. Дуже мудро і патріотично  вчинила Наталя Щенявська, яка ціною  надзусиль  зуміла  зберегти  цю школу від рекету власника якогось невідомого  приватного свіжоспеченого комерційного інституту. Хвала тим, хто підтримав  її у цій боротьбі. Якби розпилили дітей  по різним  школам району, вони стали б сиротами після життя  в Шкільній родині,що сформувалася тут.
 
   І не дай Боже повернутися  до подібної  практики в результаті  урядових адміністративних реформ, що передбачають  укрупнення, а декларована  децентралізація  насправді  може стати ще більш  централізованою. Громади знизу  мають право   облаштовувати своє  життя самі. По горизонталі. Школа -113 має залишатися такою ж  ефективною  низовою громадою. Зичимо успіху в самовідданій праці цій Шкільній  родині.
 
   Ось такі  думки та асоціації викликали від відиницієї Родини - громади на  території Дарниці міста Києва,  де можуть не тільки приймати дари, а й дарувати.  Як це зробили  освітяни школи для кореспондента «Часу і подій». Часопису, який об’єднує  українців  по обох боках океану.
 
Лідія  Корсун  Київ, січень 2015 р. Фото  В’ячеслава Маслова.

Добавить в закладки и поделиться:

Комментарии к этой заметке больше не принимаются.


TRANSLATE

январь, 2015

пн вт ср чт пт сб вс
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31  

Всякие наглядности: