Размер шрифта:

ДОРОГА ДО ХРАМУ САМА ПРИВЕДЕ

ДОРОГА ДО ХРАМУ САМА ПРИВЕДЕ

 

Дороги Харківщини привели нас до оселі ієромонаха Давида, настоятеля Свято-Михайлівського храму.  

 
Гарячий чай, тепла душевна розмова надихали й переконували, що життя прекрасне!
 
Світлана Винограденко, голова Міжнародної благодійної організації «МОЗИРОН»  виконала свою місію – вручила отцю Давиду найкращу книгу життя – Євангеліє.
 
В селі Волохівка, що у Вовчанському районі на Харківщині, вже й не сподівалися, що до храму знову прочиняться двері. Раніше приїздили сюди служителі та, на жаль, довго не затримувалися. А то й тільки навідувалися на великі свята, щоб відслужити службу.

–       Трохи більше як три роки тому, я приїхав у це село,–  розповідає отець Давид. – Звісно, хто довіриться одразу так…Який фермер чи бізнесмен прийде чи відгукнеться на допомогу. Тим більше, не відомо чи, навпаки, відомо яка репутація залишилася від попередника. Треба розпочинати з добрих справ самому і вірити. Нікого не ватро ні в чому переконувати, люди самі завжди бачать істину, а дорога до храму їх приведе.

Так і сталося. З  допомогою вірян наводили порядок у храмі. Храм був запущений. Люди потихеньку йшли: спочатку на свята, а згодом і в будні навідувалися, коли виникали проблеми, треба було вирішити щось важливе, порадитись.

Народився отець Давид у Хмельницькому. Як обрав шлях священнослужителя?

–  Не скажу, що моя сім’я була надто віруючою ,  –  згадує отець Давид. – до церкви зазвичай ходила бабуся. Вона справді була віруючою людиною й мене водила до храму. На канікули, на свята я любив їздити до бабусі. Все, що відбувалося в церкві, мені подобалося. А ще так подобався одяг, в який був вбраний священик. Коли він проходив помимо мене, так хотілося хоча б за краєчок ризи торкнутися… Все видавалося таким таємним, заворожуючим… Бабуся співала в церковному хорі, читала літературу й мене привчала. Відчувалася якась неймовірна потреба у Слові Божому, чогось ніби не вистачало…

Коли постало питання, який шлях у житті обрати, отець Давид не мав . вчився на священика в Києві. Навіть батьки отця, святкові прихожани, як він люб’язно їх називає, почали частіше ходити до церкви, дослухатися до Слова Божого.

Раніше отець Давид служив на Кіровоградщині. Тут, на Харківщині його прийняли добре. Швидко зрозуміли й повірили. А людей не обманиш. Головне, люди хотіли, аби він на довше лишався у їхній церкві.

Звістка, що у селі новий батюшка, навколишні села облетіла мов пташка. До церкви йшли люди поважного віку й молодь.

На одному з приходів батюшка звернув увагу, що до церкви завітала велика родина: батьки й діти – всі охайні у вишиванках… Після служби попросилися всі разом сфотографуватися. Тепер багатодітна родина Гороховатських навідується до отця Давида частенько, дослухається до його порад і настанов. А він іде всім назустріч: кому оселю освятити, чи дитя похрестити, чи просто вислухати й дати пораду.

Отець Давид обслуговує шість сіл довколишніх. Коли старенькі жителі не можуть у свята добратися до церкви з тих чи інших причин, їде до тих місць сам й служить молебень.

Із задоволенням приходить до шкіл на перші дзвоники чи випускні вечори з напутнім Божим Словом. А ось на Миколаю усій дітворі завжди готує маленькі солодкі подаруночки.

Багато чого змінилося нині у храмі. Душа батюшки радіє, коли храм заповнений… Коли люди звертають увагу не лише на обрядовість: запалити свічку чи набрати води, а й постояти, помолитися…
 
 
Тепер до нього самі йдуть ті, хто хоче допомогти церкві не лише словом, а й ділом.
 
 Отець Давид благословляє нас у дорогу, бажає миру і добра..
 
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
 
 

 

Добавить в закладки и поделиться:

Комментарии к этой заметке больше не принимаются.


TRANSLATE

сентябрь, 2015

пн вт ср чт пт сб вс
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30        

Всякие наглядности: