Анатолій і Світлана Гороховатські живуть на околиці Вовчанська, що на Харківщині. Мають чудовий будинок, гектар городу. Поруч протікає річка Вовча. Неподалік ліс. Батьки-вихователі мають дев’ятеро дітей.

А починалося все не так просто. Коли  почалися проблеми з працевлаштуванням, Світлана не поїхала на заробітки за моря-океани. Полола  соняшники на рідній українській землі у фермерів, вибирала картоплю. Якось подруга сказала, що повернувся знайомий з Півночі, хоче приєднатися. Ось так і познайомилася з Анатолієм. Від першого шлюбу Світлана мала сина Едуарда. Сьогодні він уже одружений. Анатолій і Світлана вже двічі дідусь і бабуся.

У щасливому шлюбі  доля подарувала їм  Анастасію (15 років), Богдана (12 років), Єлизавету (5 років). Коли ще Настя й Богданчик були маленькими, бачили як по-сусідськи бідували їхні ровесники Оксанка й Олексій. Їхні батьки могли тижнями віддаватися «оковитій», а не дітям. Діти недоїдали, одягалися з чужого плеча… 

Коли прокотилася чутка, що дітей у недолугих батьків заберуть до інтернату, на сімейній раді Гороховатських  вже думали про те, як прихистити їх. Ініціатором була Настя. Потім з  Богданом почали вмовляти батьків забрати  Олексія й Оксанку.

Забирати Олексія й Оксанку поїхали всією родиною, але почули ось таке. Виявилося, що у них є ще три братики – Ігор, Миколка і Олександр! Довго не роздумували: вирішили забрати всіх. Найменшенькому, Сашкові, був лише рік, важив близько семи кілограмів, на ніжках не стояв… Семирічна Оксанка скочила Світлані на руки,  міцно обійняла за шию і так не відпускала поки не оформили документи. Дорогою додому шепотіла на вухо мамі Світлані, що в усьому їй допомагатиме, аби тільки та не повернула її в дитячий будинок. 

 Добудувати будинок допоміг старший син. Дітям зараз затишно і комфортно.  Всі вони чемні, охайні. Настя чудово танцює. Вся стіна у грамотах і подяках за призові місця в конкурсах. Богдан малює. Оксанка ходить до краєзнавчого музею, цікавиться історією рідного краю. А ще Оксанка любить куховарити. Ігор вишиває! Особливо йому подобається вишивати бісером.

 – У нас всі діти рідні,–  розповідає Світлана. – Ми  нікого не вирізняємо. Головне – чужих дітей не буває.

У родині Гороховатських багато друзів. Допомагають хто чим може. Місцеві фермери забезпечують борошном, цукром. Світлана висловлює слова подяки Сергію Маміну,  Ларисі Мірошниченко, Володимиру Уварову. Сергій Леонідович Зозуля  допоміг перекрити дах на будинку.

 – Особливу подяку хочу висловити Світлані Володимирівні Винограденко, голові Міжнародної благодійної організації «МОЗИРОН»,  –  розповідає Світлана Гороховатська. – Вона у нас як ангел-охоронець. Частенько навідується, надсилає посилки-подарунки, вітає з днями народження. Якщо й не звернемося за допомогою, сама телефонує й цікавиться, що нам найнеобхідніше.

Сім’я  Гороховатських тримає чимале господарство: півсотні курей, козу, семеро баранів, кролів,  фазанів, голубів. Мають чудовий сад. Діти допомагають по господарству. Звісно, кому, що під силу.

Під час канікул меншенькі оздоровлюються в таборах. У родині дружно святкують дні народження, люблять православні свята. Частенько усі ходять до церкви.

У мами Світлани немає таємниць від дітей. Вона розповідає, що у них є рідна мама. Якось повезла дітей, щоб показати. Олексій навіть з машини не вийшов. Мабуть, мав рацію, бо мати ніяк не відреагувала на приїзд дітей. Єдине про що довідалися, так це про те, що мають ще одну сестричку Іванку, якій два з половиною рочки й знаходиться вона в будинку дитини. Тепер вирішують як забрати до гурту й Іванку.

…В будинку пахло свіжоспеченим хлібом. Меншенькі вже спали. Оксанка пригощала чаєм. І подумалось: як добре, що є такі люди, як Анатолій і Світлана. Як чудово, що у них такі добрі серця й щедрі душі.

 

Людмила ЧЕЧЕЛЬ