Размер шрифта:

ВЧИТЕЛІВ ТРИМАЄ НА СВІТІ ЛЮБОВ, ЯКУ ВОНИ РОЗДАЮТЬ ДІТЯМ

НАТАЛІЯ ЩЕНЯВСЬКА: «ВЧИТЕЛІВ ТРИМАЄ НА СВІТІ ЛЮБОВ, ЯКУ ВОНИ РОЗДАЮТЬ ДІТЯМ»
Знайомство з Наталією Щенявською, директором київської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №113 технологічного та спортивного профілю навчання відбулося під час святкового вечора, приуроченого 60-річчю школи. Дружба Світлани Винограденко, голови міжнародної громадської організації «МОЗІРОН» (Міжнародної організації за збереження і розвиток народів) з Наталією Борисівною Щенявською розпочалася кілька років тому на базі спільних громадських зацікавлень та доброчинної діяльності. А це ось на ювілей школи Світлана Винограденко зі своїми волонтерами зробили для школи подарунок –дерева й саджанці для шкільного саду. Девіз організації – «Роздай усім людям добро» – швидко знаходить нових друзів і приживається, як і приживуться, без сумніву, дерева.
«ПЕДАГОГОМ Я НАРОДИЛАСЯ…»
На святковому ювілейному вечорі мене приємно порадувало те, що привітати колегу з ювілеєм серед багатьох гостей прийшла Світлана Пілюченко, директор школи-інтернату №12 з якою у нас багаторічна дружба. Ще приємнішою була звістка, що Наталія Щенявська – племінниця Світлани Пілюченко. Знаю точно – педагогічні династії особливі.


– Я не стояла перед вибором професії, – розповідає Наталія Борисівна. – Скільки себе пам’ятаю, жила в оточенні педагогів. Найпершим взірцем була Світлана Іргашівна Пілюченко, мамина рідна сестра.
Наталія, як старша сестра рідного брата та двох двоюрідних, частенько залишалася вдома за старшу. Ранок розпочинали з зарядки, сніданку, миття посуду. Все у Наталії було за розкладом. Як справжня вчителька, вона проводила з хлопцями уроки, давала завдання. Дуже любила, коли вони старанно навчалися і з величезним задоволенням ставила їм п’ятірки.
Пощастило Наталії і на першу вчительку. То була Лариса Андріївна Міколаєня у 204-й київській школі.
– Лариса Андріївна ще й до сьогодні працює, – розповідає Наталія Борисівна. – Ох, скільки приємних і незабутніх спогадів… Пригадую як до школи прийшов молодий і красивий вчитель української мови й літератури Микола Олександрович й одразу став нашим класним керівником. Він закохався у нашу вчительку. Як же ми хотіли, щоб вони одружилися, а потім всі разом раділи, ходили на весілля й подарували чеканку. Нещодавно заходили провідати Ларису Андріївну і яка радість! Наша чеканка на почесному місці на стіні!
Ось так і йшла сходинками до своєї майбутньої професії Наталія Борисівна. У старших класах взірцем для неї була вчителька математики Тетяна Василівна Цепенюк. Можливо, завдячуючи таким педагогам і клас їхній став дружним, згуртованим, мов одна рідня. У них навіть є таке свято – день народження класу. Відзначають його щороку 18 травня. На жаль, немає вже Миколи Олександровича, лишилися світлі й теплі спогади. Тетяна Василівна живе в Лос-Анджелесі.
Ми, мов сторінки альбому, гортаємо спогади з Наталією Борисівною.
– А знаєте, що згуртовує дітей, людей? – туристичні походи, мандри, – сама й відповідає Наталія Борисівна. Коли ти постійно знаходишся тільки в стінах школи, цього замало, щоб пізнати людину, а ось варто сходити в похід, як ця ж людина розкривається перед тобою зовсім з іншого боку. Це і розкриття, пізнання своїх однокласників, вчителів, батьків…Не кажу вже про вивчення рідного краю. А чого варта перша каша в поході! Я й досі відчуваю той смак, дим від вогнища! То особливе дійство, неперевершена врочистість.
Ось так і зробила свій перший крок у професію – спершу вступила до Київського педагогічного училища, згодом – до Ніжинського педагогічного інституту.
«НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ, ТА…»
Виховували батьки Наталію в суворих умовах. Завжди була під контролем. Танці, дискотеки, побачення завжди трохи насторожували Наталію. Вона в усьому хотіла бути правильною, боялася помилитися у виборі. А тут ще й тато завжди наказував: «Дивись, не принеси нам у пелені!»
– Отож, повертаючись з дискотеки, я перед домом струшувала пелену, навіть не розуміючи того, – сміючись розповідає Наталія Борисівна.
Коли вчилася в педучилищі, трапився такий прикрий випадок. В гості до Наталії прийшла однокурсниця, а після її візиту не стало в квартирі золотого ланцюжка й персня. Ці подарунки для Наталії були особливо дорогими – на 17-и та 18-и річчя від батьків. Отож, щоб спонукати вину та відпрацювати гроші, на всі три літні місяці Наталія влаштувалася на роботу старшою вожатою в табір відпочинку. Табір був на околиці Києва. А неподалік стояли військові частини. Отож, одного вечора хлопці пішли в самоволку, щоб потрапити в табір на танці, познайомитися з дівчатами. Та, на відміну, до інших дівчат, Наталія не пішла на зустріч з солдатами. Лише через кілька днів Володимир, через її братів, які також були в таборі, все ж познайомився із загадковою, чарівною дівчиною. А через рік і одружилися. Тепер цей випадок, чи уготовану долю, Наталія трактує не інакше як «Не було б щастя, та нещастя помогло»… Тобто, аби все було добре, чи пішла б працювати на літо…
ШКОЛА – ВИБІР НА ВСЕ ЖИТТЯ
Перша школа завжди особлива. Для Наталії Борисівни це була київська школа №160, де директором на той час була Світлана Іргашівна Пілюченко. Саме тут вона навчилася чесно й самовіддано працювати. Наталії випав 1 «К» клас! 46 учнів! Всього в школі було 3, 5 тисячі учнів! Яку відповідальність відчувала тоді, пам’ятає й донині. Наталія Борисівна навіть конспекти ще зберігає. До речі, допомагав їх оформлювати, зокрема малювати, чоловік Володимир. Він – чудовий художник, талант від Всевишнього, прекрасний спеціаліст своєї справи – кращий механік по ліфтам. А перші учні не забули свою першу вчительку – нещодавно запросили на зустріч.
Кращим вузом Наталія Борисівна вважає Ніжинський педагогічний інститут. Коли її призначили завучем 160-ї школи, саме там їй давали поради й рекомендації як правильно проводити наради.
…35 вереснів кличуть першим дзвоником Наталію Борисівну Щенявську до школи. Коли у 2004 році запропонували стати директором 113-ої школи, трохи боялася, що втратить зв'язок зі своїми колегами. Та, Богу дякувати, справжні друзі – завжди справжні. Тепер вона ствердно говорить, що кращої школи не зустрічала. Швидко знайшла спільну мову з педагогами, учнями, батьківським колективом. Це не просто школа – це – родина. Чому спортивна й технологічна направленість? Мабуть, насамперед залежить все від директора. Наталія Борисівна з дитинства займалася спортом: плавання, спортивна й художня гімнастика, кандидат у майстри спорту з художньої гімнастики. Спорт для неї – то її єство. А ще вона любить риболовлю: літню й зимову. Для неї то найкращий відпочинок. В дитинстві з татом навчилася вудочку тримати, зараз її підтримує чоловік. Є ще золоте правило в Наталії Борисівни: чоловік має вміти робити все в домі, що стосується технічних питань. Це в неї від батька. Пізніше – від чоловіка. Тепер і син такий – немає того, щоб він не зміг зробити. Донька обрала бабусину спеціальність – медик.
– Праця і спорт – моє кредо, – говорить Наталія Борисівна. – Розум не має гуляти, руки – для роботи. Чоловік повинен вміти відремонтувати розетку, а дівчата мають вміти шити, смачно готувати.
В школі чисто, затишно й комфортно. На підвіконнях – вазони з квітами, на стінах – фоторепортажі з туристичних походів. В кабінеті директора мало не музей подарунків ручної роботи учнів. Саме тут, у цій школі навчаються її улюблені онуки Полінка й Віктор. Займаються бальними, спортивними танцями й футболом.
За найбільше досягнення Наталія Борисівна вважає те, що з дітьми вони партнери. Найдорожче у житті із почуттів цінує – вірність. У подружньому житті, у стосунках між людьми, перед державою. Вона справді щаслива людина. Бо тримає її любов, яку роздає дітям.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ за сприянням Винограденко Светланы

Добавить в закладки и поделиться:

Комментарии к этой заметке больше не принимаются.


TRANSLATE

октябрь, 2015

пн вт ср чт пт сб вс
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31  

Всякие наглядности: