Размер шрифта:

ВІКТОРІЯ ЛИМАР: «ДОБРОТИ ВИСТАЧИТЬ НА ВСІХ»

ВІКТОРІЯ ЛИМАР: «ДОБРОТИ ВИСТАЧИТЬ НА ВСІХ»

 

ВІКТОРІЯ ЛИМАР: «ДОБРОТИ ВИСТАЧИТЬ НА ВСІХ»

На одному із заходів, який проводили волонтери Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН», яку очолює Світлана Винограденко, познайомилася з Вікторією Лимар. Інтелігентна, витримана, спокійна Вікторія має велике й добре серце. Здається, усмішка ніколи не сходить з її обличчя. Вона вміє вести розмову, вислухати й допомогти хоча б порадою.
– Чому саме прийшла до Міжнародної громадської організації «МОЗИРОН», – цікавлюся у Вікторії.
Років два тому, до юридичної компанії де я працюю, прийшла Світлана Винограденко вирішувати питання реєстрації авторських прав. Саме мені довелося займатися тими питаннями. Була зима, я простуджена, з підвищеною температурою… Хіба могла знати, що саме Світлана стане моїм рятівником? Це вже пізніше я довідалася, що Світлана Винограденко – лікар-реабілітолог, має науковий ступінь. Її методи лікування й оздоровлення мене зацікавили.
Трохи пізніше засновники фірми напередодні мого дня народження запропонували на вибір два подарунки: картину відомого художника чи курс на реабілітацію до Світлани Винограденко. Звісно, я обрала друге. І не помилилася. Навіть виграла. До слова, Світлана Володимирівна особисто від себе подарувала мені коврик і валик із серії аплікаторів Ляпка. Багато розповідала про програми громадської організації «МОЗИРОН», про волонтерів, які вчасно приходять на допомогу. Тепер я поруч зі Світланою Володимирівною. Мені подобається разом творити добро.


Вікторія пригадувала свої перші уроки волонтерства. У місті Рівному, в одному із супермаркетів збирали кошти й продукти для дітей, хворих на туберкульоз. До того Вікторія вже не один раз приходила на допомогу рідним і близьким. Вона навіть ходила до церкви й віддавала десятину на користь нужденним. Та час від часу її турбувало питання: як все ж правильно допомогати, щоб часом допомогою не нашкодити. Іноді їй навіть хотілося побачити: куди ж пішла її допомога. Отож, коли стояла в супермаркеті й переконувала перехожих, що є дітки, які потребують допомоги, чого тільки не вислухала, як це буває зазвичай: «наживаються на дітях», «чергові аферисти»… Переконалася: не легка справа – просити для когось. Але одразу раділа, коли знала точно, що її праця не марна, що спілкування проходить в іншому форматі, що це ще одна сходинка – ти просиш для когось, вкладаючи свою енергію. Та й більше у нас людей добрих, які відгукуються на чужу біду.
Якось, перебуваючи на Харківщині, довелося почути багато добрих слів на адресу Світлани Винограденко й Вікторії Лимар. Слова подяки висловлювала мама дитячого будинку сім’ї Гороховатських. Вона не менше від дітей раділа симпатичним рюкзакам, які передали до першого вересня її дітям. А волонтери не тільки турбуються, щоб допомогти матеріально, частенько просто телефонують, розмовляють, цікавляться як і чим живуть їхні підопічні. У Вікторії Лимар їх цілий список.
Цікавлюся: звідки у Вікторії стільки добра, адже не кожен може поділитися з ближнім.
– У родині мого тата було четверо дітей, у маминій – шестеро, - розповідає Вікторія. – нас же в сім’ї – троє! Я – наймолодша. В дитинстві часто їздила на гостину до тітки – батькової сестри. Мені ще з тих часів подобалося слово «толока», вірніше коли всі гуртом збиралися й копали картоплю спочатку комусь одному, далі йшли до іншого. В цьому щось є. Гурт зближує людей. Отож і я спочатку допомагала племінникам… Але все частіше аналізую кому слід допомагати, а кого запитати чому просить ця людина допомогу. Частенько звертаю на «постійно прописаних» бабусь у певних місцях, які просять «рубчик». Пропоную їм купити чай, булочку чи пиріжок. Якщо відмовляються – це насторожує. Мабуть, то їхній стиль життя.
Вікторія намагається засвоїти золоте правило: не просять – не нав’язуйся з допомогою.
– Не так давно відкрила для себе продукцію фірми «Нове життя», - розповідає мені Вікторія. – Спершу спробувала продукцію на собі. Коли побачила результат, накупила необхідного для родичів. А це подумалося, що напередодні свят кожен би міг зробити такий приємний і корисний подарунок свого, українського виробника. Ось таким чином ми могли б і оздоровити націю. Бо все починається з нашої пісні, з продукції… Це як молитва.
Вікторія любить навідуватися в рідний дім, з мамою поспівати улюблених пісень. Від цього отримує піднесення, душевне задоволення. Вона переконана: доброти вистачить на всіх. Головне – ділитися добром.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
.

Добавить в закладки и поделиться:

Комментарии к этой заметке больше не принимаются.


TRANSLATE

декабрь, 2015

пн вт ср чт пт сб вс
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      

Всякие наглядности: