Размер шрифта:

ВАЛЕНТИНА КАТАСОНОВА: «У МЕНЕ ВСІ ДІТИ СВОЇ»

ВАЛЕНТИНА КАТАСОНОВА: «У МЕНЕ ВСІ ДІТИ СВОЇ»

ВАЛЕНТИНА КАТАСОНОВА: «У МЕНЕ ВСІ ДІТИ СВОЇ

Знайомтесь  –  Валентина Богданівна Катасонова, вихователь, заступник директора Білоколодязького навчально-виховного комплексу Вовчанського району, що на Харківщині.

Три роки тому Білоколодязьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів реорганізовано на Білоколодязький навчально-виховний комплекс. В дошкільному навчальному закладі відтоді працює дві групи: середнього віку (від 4 до 5 років) та група дітей старшого дошкільного віку (від 5 до 6, 7 років). Всього нині відвідує заклад 41 дитина. Бажаючих удвічі більше. Та, на жаль, немає можливостей.
Валентина Богданівна веде групу старшу, підготовчу. Цього навчального року у неї 18 прекрасних діток. Коли її запитують, як навчитися любити дітей, дивується:
 –  Хіба цьому треба вчитися? Дітей неможливо не любити! Вони всі настільки оригінальні …Просто фантастичні! З ними завжди цікаво. Їхні постійні запитання «чому?», «як?», «звідки?»  тримають у формі, заставляють думати й працювати.
Та й справді, як можна, працюючи з дітьми їх не любити? А особливо тоді, коли у Валентини Богданівни троє своїх діток! Дві донечки й синочок.
 – Але я люблю всіх дітей однаково, однією любов’ю, - говорить Валентина Богданівна. У мене всі діти свої. Я радію, коли бачу їхні світлі очі, захоплені від занять. Коли батьки приходять їх забирати – діти плачуть, не хочуть, залишати садок. І це для нас найбільша оцінка – знайти спільні інтереси. порозумітися.
 
 
Справді, вступ до школи – це нелегкий переломний момент у житті дитини.  І це дуже важливо у перші дні  зацікавити дітей, знайти спільну мову, подолати всі труднощі й заохотити до навчання. А коли є такі педагоги від Бога, необхідні умови для гармонійного розвитку малюків – це прекрасно. Працюють тут за програмою «Дитина». Щодня проводять по 2-3 заняття та прогулянка. Дітки навчаються, дотримуються правил, вчаться піднімати руку, коли потрібно відповісти чи щось запитати, не сміятися над помилками друзів, підводитися під час відповіді.
 – Це прекрасно, що ми маємо хороші кімнати для занять, – продовжує розповідати Валентина Богданівна, але є й багато проблем.  Наприклад, малеча любить займатися спортом. А можливостей для малюків у нашій школі немає як таких. У наш час розраховувати на бюджет держави немає коли. Чим можуть, допомагають батьки. Приємно, що у нас є вихованці, які досягли у житті певного рівня й з радістю приходять до школи не просто так, а з запитанням: «Чим вам допомогти?» Я маю на увазі Світлану Винограденко, голову МГО «МОЗИРОН». Вона частенько навідується до школи і не з порожніми руками, а з подарунками й конкретними пропозиціями. Ми вже на неї чекаємо як на чарівницю.
…У класній кімнаті затишно. Дітки залюбки вирізають із паперу казкових героїв, ліплять із пластиліну, малюють, готують аплікацію «Де зимує ведмежатко?» А ще вони мріють і фантазують, люблять танцювати і співати, декламувати вірші, почувати себе маленькими артистами. І тоді більшого щастя для Валентини Богданівни немає на землі. Бо ці діти – щасливі, радісні й задоволені. Бо вони біжать назустріч з нею зі словами: «Я так тебе люблю!»
 
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
 
 
 

 

Добавить в закладки и поделиться:

Комментарии к этой заметке больше не принимаются.


TRANSLATE

февраль, 2016

пн вт ср чт пт сб вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29            

Всякие наглядности: